Розділ 63.

Розділ 63.

– Що?! – закричала Рута, думаючи, що це сказала Алім. Жінка не здогадувалася, що Ксю наступної миті з усієї сили дзьобне її під столом. – А-а-а-а!
– Що сталося? – запитала спокійно Алім, розуміючи, що Ксю не пробачила слів про «облізлу курку».
– Мене щось вкусило! – заверещала Рута та спробувала схопити за хвоста Ксю. Баронеса швидко побігла до іншого столика, але це не зупинило Руту. Забувши про свою вузьку сукню та статус, вона полізла рачки під сусідній стіл за куркою, шокуючи гостей. Ксю не просто так бігла саме під той столик. Там був її лицар, її вірний Герцог.
Коли Рута побачила Ксю під іншим столом, то хотіла схопити її за шию, бо не дозволить вона якійсь курці її дзьобати! Герцог вирішив заступитися за свою кохану та вчепився своїми пазурами в руки Рути.
– А-а-а-а! Що це у вас таке? Кури! Це не ресторан, а божевільня! – волала Рута.
– Заспокойтеся. Не лякайте відвідувачів та наших улюбленців, – попросила Алім. Гості, під чиїм столом була Рута, були шоковані. Вони були їхніми постійними клієнтами та любили Ксю, а тут якась жінка стверджує, що курка напала на неї.
– Курка! Вона мене вкусила! Я вимагаю директора! Я буду скаржитися! – не вгавала жінка, дивлячись на свої руки, які «прикрасив» Герцог. – Апчхи!
– Випийте, будь ласка, води, – запропонувала Алім, аби заспокоїти істерику Рути.
– Апчхи! – не припиняла чхати жінка. – У вас тут ще й коти! Та я на вас санепідемстанцію викличу! Тваринам не місце у ресторані! – кричала Рута, а усі відвідувачі дивилися на неї здивовано. Багато гостей приходили сюди саме через Ксю та Герцога, а смачна їжа та комфорт були чудовим бонусом.
– Заспокойтеся, на нашій вивісці при вході зазначено, що у нашому закладі є тварини. Усі відвідувачі про це знають, – пояснювала Алім, хоча хотілося її чимось вдарити.
– До біса вивіску! Апчхи! Приберіть кота!
– Вибачте, але за концепцією нашого закладу ми не можемо забрати кота. Знайдіть для себе інший заклад, – спокійно мовила Алім.
– Ко! – задоволено прокоментувала Ксю з-під столу.
– Що тут діється? – запитав Матвій, який зайшов до ресторану та почув істерику. – Що ти тут робиш, Руто? Припини кричати!
– Матвійчику, ну, нарешті! – підбігла до Матвія Рута та хотіла його обійняти за шию, але він стримав її руки.
– Що трапилося? – холодно запитав Матвій і поглянув на Мілагрос, яка стояла поряд та таки ревнувала.
– Твоя адміністраторка некомпетентна. Вона тримає курей та котів... Апчхи! – не змогла стримати чхання жінка. – Ти ж знаєш, що в мене алергія. І цей кіт мене подряпав. А якщо він скажений?
– Герцог не міг тебе подряпати, він ніколи... – почав Матвій, бо кіт був завжди чемний, але Рута виставила перед собою руки зі слідами кігтів. – Він не скажений. Це мій кіт.
– То це та скотиняка, яка мені надзюрила у туфлі?! – закричала Рута, згадавши свій єдиний візит до квартири Матвія і зіпсовані нові туфлі.
– Ко-о-о?! – здивувалася Ксю. От молодець її Герцог! Молодець!
– Так, але...
– Що кіт робить у ресторані?! – продовжила Рута, червоніючи від люті.
– Він – частина нашого закладу, – втрутилася Алім та взяла з аптечки, яку принесла Карина, перекис водню, аби обробити рану навіженої.
– Нічого собі частина! Він мене подряпав. Я буду скаржитися, – не припиняла горланити Рута та підбиралася до Матвія, хоча він прибирав від себе її руки. От п’явка, а не жінка!
– У нас є камери спостереження, у залі є багато відвідувачів, які підтвердять, що це ви погналися за Ксю та спровокували Герцога. У нас ніколи не було скарг на наших тварин. Про наявність кота й курки написано на табличках при вході. Не вмієте читати чи вам таки потрібні окуляри? – не стрималася Алім. Чомусь їй дуже хотілося, щоб ця жінка негайно пішла, щоб не хапала Матвія за руки, не заглядала в його очі. Вона ловила себе на думці, що ревнує свого боса.
– Матвію, ти чув? Ти чув це? Апчхи! Ця дівка... – знову перейшла на ультразвук Рута.
– Мілагрос не дівка! – одразу ж обірвав речення Матвій. – Міла – адміністраторка мого ресторану та дівчина, яку я кохаю!
Це було сказано так впевнено, з таким натиском, що Рута аж рота відкрила від несподіванки, а в серці Алім стало так тепло. Як же потрібні були їй ці слова...