Будні як свято

Як жити, щоб не згубити себе серед чужих емоцій, мороку у світі, щоденних подій, як допомогти іншим, не завдавши шкоди собі.

Багато запитань, а небагато ліку від того.
Насемперед - по можливості фільтр інформації, яку приймаю. З дитинства не люблю фільмів жахів, бо то мені врізається в уяву і живе зі мною. Під час війни - читаю і дивлюся новини, але помірковано у часі, деколи сварюся з телевізором. Сильно. Але будучи Овном, швидко відходжу.

Прошу завжди аби сили світла побороли темряву, щоб люди змогли повернутися до нормального життя. Кожному є і буде по-різному, але тримаю наче купол захисту в уяві, тому він не дає страхові перемогти.

Мало маю контакту з людьми, прості закупи втомлюють мене страшне. Стараюся не робити ніяких прикростей нікому, навіть не сигналити у авті нікому, бо відразу дістаю по лобі.

Поїхати і провітрися у мене не працює, дорога змучує так, що найкращий лік - то дім. Там все твоє, зручне, рідне і не забирає енергію.

З клієнтками працюю на вихідних, починаю найшвидше десь о 6 ранку в робочий день перед своєю роботою, коли нагле треба помогти, а звикло йду на прохід коло 7-8 рання на вихідних, тому дихаю свіжим повітрям, слухаю та аналізуємо разом.

Я вся в увазі на період розмови, потім відключаюся на своє.

Ніколи не сиджу, бо маю сидячу роботу, то мені того добра доста. Відео не роблю, бо люди чуються вільніше, коли їм ніхто не зирить у очі.

Маю десь 2-5 годин на день розмов, потім відпочиваю, деколи сплю, просто лежу і пишу. Приймаю ванну, стає легше.

Слухаю музику без слів, деколи западає мені пісня, можу слухати її кілька днів попідряд. Є якась енергія, що я потребую, а часами щось складаю вдома, як субота.

Все просто, ніяких замудростей чи секретів. 
Одним словом - чудні прості Емпати, люди як люди.