Глава 6

Поверталися додому Назар і Таша не поспішаючи, а точніше, ледь переставляючи ноги.

- Такими темпами ми з тобою потрапимо додому якраз до світанку, - посміхнулася дівчина, загрібаючи ногавицями сніг.

- Можливо. Але мене гріє думка, що завтра - останній день нашої зміни. Та й холод - не така вже й проблема, я скучив за справжньою зимою. Навіть не очікував, що сніг буде хрустіти під ногами.

- Так, морозу давно не було, клімат змінюється. Скоро сніжки і сніговиків будемо ліпити з бруду, - посміхнулася Таша, послизнувшись і ледь не впавши.

- Обережніше, у мене зараз зовсім немає сил тягнути твоє понівечене тіло на своєму горбі. Ну ж бо, бери мене під руку, може вдвох не впадемо, - кинув Назад і буквально за шкірку підтягнув дівчину до себе. - Тримайся міцніше.

- Дякую, - зніяковіло пробурмотіла Таша, ховаючи очі в білий сніг, що освітлював вулиці не гірше ліхтарів. І вчепилася в рукав чоловіка, намагаючись не думати про дурниці і дивлячись на пакет продуктів в руках Назара. - Це до новорічного столу?

- Так. Хочу приготувати кілька страв, щоб хоч трохи відчути дух новорічних свят.

- Олів'є і шуба?

- Ні, салатики і бутерброди, - посміхнувся Назар, підморгнувши. - На щось істотне часу у мене вже не вистачить.

- Тобі допомогти?

- А сили є?

- Не сказала б, але ентузіазму достатньо.

- Не потрібно, краще відпочинь, - посміхнувся чоловік у відповідь. - У нас обох завтра важкий день.

- Зате потім - тиждень вихідних... Хоча мені чомусь не особливо радісно. Швидше б ти відкрив своє кафе і взяв мене на роботу, - зітхнула Таша і зобразила «котячі очі» зі Шрека. - Я буду дуже сильно старатись і обіцяю не спізнюватись.

- Не давай нездійсненних обіцянок, - посміхнувся Назар, тихо сміючись.

- А ти не заважай мені тебе задобрювати, - розсміялася Таша у відповідь, підходячи до будинку. – Так, до речі, забула сказати... завтра мене не чекай, є деякі справи, які треба вирішити.

- Подарунок мені обиратимеш? – зупинився Назар, пильно дивлячись їй в очі.

- Не скажу! І взагалі, світ навколо тебе не обертається! - пирхнула дівчина і посміхнулася здогадці друга, адже вона була вірною.

- Шкода... мені хотілося б, щоб обертався, - спокійно відповів Назар, не відриваючи погляду від обличчя Таші. – Пам'ятаєш, ти питала, що я хочу в подарунок на свята?

- Пам'ятаю. Ти відповів, що тобі все-одно.

- Я передумав... Ти ж ще нічого не встигла купити?

- Не встигла, – буркнула Таша, опустивши очі. І раптом пожвавішала, посміхнувшись. – А що ти хочеш?

- Бажання. Я хочу, щоб ти виконала одне моє бажання на Різдво.

- Якусь гидоту задумав? – з сумнівом скривила губи Таша.

- Ні, даю слово! Нічого образливого чи кримінального!

- Ну добре... я згодна. Тільки потім не скаржся, що не отримав подарунок у коробці.

- Домовилися, - кивнув Назар і махнув рукою. - Тоді завтра я за тобою зайду, як завжди.

- Добре, - посміхнулася Таша і закотила очі, коли чоловік весело кинув:

- Значить, ти все-таки мені за подарунком збиралася! Бачиш, світ таки обертається навколо мене!

- Самозакоханий павич, - пирхнула Таша, хитаючи головою і прямуючи до будинку. Та завмерла, дивлячись у спину, ніякого не друга. І прикрила очі, впершись лобом в двері.

Назар помилився тільки в одному... світ не обертався навколо нього... чоловік і був для Таші всім світом.

Наступний ранок почався звично.

- Ти знову мені винна каву, - посміхався Назар, виглядаючи цілком веселим і бадьорим, на відміну від Таші, яка всю дорогу до роботи позіхала і намагалася не заснути на ходу. - Не виспалася?

- Так. Відчуваю себе вичавленою, як лимон, хоча ще нічого не робила. Вітамінки попити, чи що?

- Увечері вип'ємо щось краще. Я прикупив твоє улюблене шампанське.

- Правда?! Треба було починати ранок з цієї новини! Очікування вечора робить цей день не таким важким, - посміхнулася дівчина, радіючи тому, що Назар пам'ятає її смаки. Адже якби вона була йому байдужа, хіба він би згадав?

Саме з такими думками Таша заходила в кав'ярню, зовсім забувши про Лілу, яка вже кидала в її бік колючі погляди і демонстративно відіертала ніс. Таша не хотіла відповідати на провокацію - настрою не було. Вона намагалася звести спілкування з колегою до мінімуму і в найближчому майбутньому знайти нову роботу. Тільки вже за професією. Пора було братися за розум і не розтрачувати себе заради одного тільки бажання бути ближче до Назара. Зрештою, хіба даремно вона стільки років вчилася на юридичному?