Глава 4

Ранок почався цілком звично.

- Десять, дев'ять, вісім... - доносився голос друга з майданчика.

Ось тільки Таша сиділа в коридорі вже зібрана і сонна. Це й не дивно, коли замість сну в голові проносяться нав'язливі думки і надії, яких просто так не позбутися. А ще дівчина нервово кусала губи, хвилюючись і побоюючись зустрічі з чоловіком… можливо, вже не вільним.

- Три, два, один, - рахував за дверима Назар, починаючи як завжди сміятись. - Ти запізнилася, сопуха! З тебе кава!  

Більше Таша чекати не могла. Незнання - теж тортури.

- Та йду я, йду! Зараз взуваюся! - крикнула дівчина, застрибуючи в взуття і відчиняючи двері, на порозі яких стояв рудоволосий чоловік, виблискуючи веселим поглядом карих очей і білозубою посмішкою.

Назар був явно в гарному настрої і поводився так, ніби нічого в його житті не змінилося, на відміну від Таші, якій доводилося придушувати свої почуття.

- Чесно кажучи, я тебе сьогодні вранці вже й не чекала.

- Чому? - здивовано кліпнув очима Назар, крокуючи поруч і потираючи від холоду замерзлі руки. 

- Думала, ти знайшов спільну мову з Лілею, - знизала плечима дівчина, намагаючись робити вигляд, що їй все-одно. На що Назар кинув дивний, задумливий погляд на подругу.

- Вона дійсно досить балакуча і весела, щоб заговорити будь-кого, - коротко кинув чоловік, явно не бажаючи вдаватися в подробиці. - Чи ти про щось інше?

- Ні, але не забудь подякувати їй тістечком за вчорашню доставку додому. Здається, дівчина любить заварне.

- Добре, - кивнув Назар трохи відсторонено і попрямував слідом…

А в кафе, як не дивно, вже крутилася Ліля. Та як тільки побачила Ташу з Назаром, одразу ж демонстративно стиснула губи і різко відвернулася, продовжуючи натирати стільницю.

- Я чогось не знаю? - задумливо кинула Таша, поглянувши на друга.

- Не розумію, про що ти, - знизав плечима Назар і попрямував до кондитерської.

У відповідь на привітання Ліля буркнула щось собі під ніс і почала готувати посуд.

- З тобою все гаразд? - поцікавилася Таша, не розуміючи, звідки стільки агресії.

- Просто чудово, - кинула дівчина і продовжила працювати.

А Таша у відповідь тільки хмикнула, розуміючи, що проблеми якщо і є, то не серйозні, інакше Ліля б уже висловила їй своє «фе» і далеко не в ласкавій формі. Тож вона подумки зраділа, що дівчина нарешті взялася до роботи і не стала ухилятися від справ сама. Певною мірою її навіть влаштовував такий мовчазний стан речей.

До обіду, коли Таша ще трималася на ногах, але вже хотіла втекти через наплив клієнтів, до кафе заглянув Назар, як завжди вгостивши слойкою Ташу та заварним тістечком Лілю. Як не дивно, після його посмішки, гостинця і подяк за вчорашню допомогу, Ліля розтанула і натирала посуд вже не так люто. Але і бігти до їхнього столика явно не поспішала. Тож Таша навіть здивувалася, замислившись, а що ж між ними сталося?

- Дякую! - посміхнулася Таша, підсуваючи блюдце з десертом і простягаючи велику чашку латте для друга. - Ти сьогодні як справжній Санта - приніс подарунки і гарний настрій. 

- Ти була засмучена?

- Не я, Ліля. Не розмовляє з самого ранку.

- Не звертай уваги, пройде. У вас, дівчат, це кожен місяць буває.

- Не обмовляй фізіологію, - посміхнулася Таша і відкусила шматочок від слойки. - Смачно! Але завтра мені солодке і випічку не неси! Здається, я набираю вагу.

- Тобі тільки здається. До речі, ти де Різдво збираєшся святкувати?

- Ще не вирішила. Якщо зміна затягнеться, то вдома. Їхати вночі до батьків я точно не буду. Пізно.

- У мене така ж проблема. І йти нікуди не хочу. Втомився, - опустив голову на руки Назар. - Може разом відсвяткуємо? Все-одно більше варіантів немає.

- Можна, - знизала плечима Таша, посміхнувшись. - Тільки за однієї умови! Приготуй щось смачненьке.

- Добре. Але і у мене є умова.

- Яка?

- Не приймай більше піцу від незнайомих вдячних «відвідувачів». Добре? Мене турбує ваша безтурботність. Раптом це маніяк.

- Добре, - розсміялася Таша і відкусила ще шматочок. Дуже смачний був десерт, щоб сперечатися заради шматка випадкової піци. - До речі, а що ти хотів би отримати на Різдво під ядлинку?    

Чоловік підвів очі, пильно дивлячись на Ташу, і посміхнувся.

- Зроби мені сюрприз.

- Хм... домовились. Але якщо не сподобається, не сердься!

- Не буду, - посміхнувся Назар, зробивши ковток латте, і відкинувся на стільці, помітно розслабившись…