Глава 3

До кінця дня втомилися всі працівники центру – занадто багато часу доводилося стояти на ногах, та ще й натовп людей, що заполонив магазини, не давав присісти ні на хвилину.

- Фух, я все, – видихнув Назар, впавши на стілець біля стійки бару і втомленими очима дивлячись на Ташу. – Я сподіваюся, ти почуваєшся так само, як виглядаєш, і зможеш сьогодні дотягнути мене додому, бо мої ноги відмовляються ходити.

- Та що ж таке! Це я мала сказати! Чому ти весь час встигаєш першим? – посміхнулася дівчина, хитаючи головою. – На жаль, я сама ледве ноги волочу, тож тягнути будемо одне одного.

- То може я допоможу вам дістатися додому? – раптом запропонувала Ліля, що крутилася поруч, кліпаючи очима. – Я на колесах, підкинути вас не складе труднощів. 

- Правда? Це ж чудово! Звичайно! Якщо ми не будемо тобі тягарем! – зрадів Назар, широко посміхнувшись.

Дівчина відразу ж від щастя ледь не застрибала.

- Тоді я  побігла прогрівати машину, а ви закінчуйте і збирайтеся, - кинула Ліля, поспішивши накинути речі і захопити ключі.

- Ти навіщо це зробив? - охнула Таша, як тільки за нею зачинилися двері.

- Що?! Прийняв допомогу?

- Скористався закоханою дівчиною заради вигоди!

- Ти ж сама чула, їй неважко, а я ледве до столика дійшов.

- Але вона тепер буде сподіватися на більше.

- На більше - це на що? На розплату тілом за поїздку додому? Не сміши, якщо буде потрібно - заплачу за бензин.

- Ти ж відкладаєш.

- Так, але не настільки, щоб не оплатити проїзд. Не роби з мене скупого Кощея. Я краще спечу їй завтра щось смачненьке, - знизав плечима Назар, посміхаючись.

- А я думала, ти тільки мене балуєш, - хотіла весело зауважити Таша, але вийшло чомусь жалісно і ображено.

- Не думав, що ти така владна і жадібна щодо моїх десертів, - посміхнувся Назар.

Таша і хотіла було сказати, що справа не в десертах, але вирішила, як завжди, віджартуватися.

- Турбуюся, що ти звикнеш її балувати і мені дістанеться менше.

- То ти у нас – меркантильна особа, - похитав головою Назар.

- Так, я з тобою дружу тільки заради божественного смаку слоєчок з джемом, - розсміялася Таша і зітхнула. - Ну добре, нехай підвезе.

- От і чудово. Чим тобі допомогти, щоб швидше закінчити роботу?..

Пізніше, коли Ліля довезла додому Ташу і висадила біля під'їзду, дівчина посміхалася і махала на прощання співробітниці, яка вже почала свою підступну атаку на її кращого друга.

Друга? Дівчині було складно сказати. Вона чітко пам'ятала день, коли вирішила залишитися з Назаром тільки друзями. І підняла очі до неба, прикривши повіки і насолоджуючись холодними сніжинками, що падали на обличчя. Таша згадувала схожу зимову ніч кілька років тому, коли вони разом йшли з вечірки. Назар тоді був не в дусі через розрив з дівчиною і злегка перебрав зайвого, практично повиснувши у Таші на плечах. Він всю дорогу говорив дурниці і сміявся, а біля самого будинку підсковзнувся, звалившись з ніг разом з подругою, і раптом сказав те, що може злетіти тільки з п'яного язика:

- Знаєш, Таш, ти у мене така молодчина! Дійсно найкраща подруга! Я взагалі не знаю, що б робив без тебе. Я такий радий, що ти не схожа на цих брехливих бл...й, що нічого від мене не вимагаєш, не тріпаєш мені нерви, завжди слухаєш... я такий вдячний, що ми – друзі! Ти просто не уявляєш, як мені подобається спілкуватися і не хвилюватися про те, що ти подумаєш, коли дізнаєшся про мої недоліки! Ти ж їх всі вже знаєш! І все-одно поруч! Знаєш, це так добре, що ми з тобою не спали разом! – зітхнув Назар, обійнявши обличчя дівчини руками. - Бо я хотів! Дуже хотів! Але тепер не буду хотіти! Навіщо все псувати? Правда? Секс все псує! Ти будеш ревнувати... влаштовувати сцени... кинеш мене...

- А може ти будеш? Хто знає? – ледь видавила Таша, стискаючи кулачки від образи.

- Я? Я точно буду! Ти ж така... така... особлива! Ти – моя найкраща подруга!

- То все-таки подруга?

- Так... - видихнув Назар, опустивши погляд на пухкі губи дівчини. – Краще дружити, ніж потім сваритися... розлучатися. Так ти завжди будеш поруч...

І відштовхнувши дівчину, піднявся та кинув наостанок: 

- Все, не чіпай мене! Досить з мене цих клятих дівчат! Додому хочу...

Таша ще довго не могла забути все, що відчувала, і намагалася викинути з голови його слова. Вона поводитися як раніше, ніби й не було ніякої розмови. Але дистанцію тепер тримала завжди і в усьому. І в якийсь момент зрозуміла – Назар правий. Краще завжди бути разом як друзі, ніж розбігтися після першої ж сварки через якусь дурницю в романтичних стосунках. Адже вони дійсно хороші друзі... тепер точно... А те, що Таші до нестями хотілося обійняти його і поцілувати, затягнути в свою кімнату і не випускати, щоб жодна Ліля його і пальцем не торкнулася, так це все примха, дурниці, і взагалі неправда! Про це він ніколи не дізнається...