Краще б я тебе не зустрічав

Розділ 2: Отрута всередині

 

Наступні два дні перетворилися для мене на справжнє катування. Я сидів у своєму просторому кабінеті на тридцятому поверсі хмарочоса в діловому центрі Майамі, оточений прохолодою кондиціонерів та папками з фінансовими звітами, але не міг зосередитися ні на чому. Мої пальці автоматично крутили золоту ручку, погляд блукав по панорамному вікну, за яким розстилалася сліпучо-блакитна затока Біскейн, а перед очима стояв лише один образ. Вогняно-руде волосся, що важкими хвилями спадало на білу блузку, і величезні, холодні зелені очі кольору тропічного моря перед штормом.

Еріка. Це ім'я крутилося в моїй голові, наче заїжджена платівка. Я намагався переконати себе, що це дурість. Я — Кріс Вайнс, успішний інвестор, чоловік, який звик крутитися в колі еліти та вечірнього блиску Оушен-Драйв. Що мені до звичайної дівчини з глухої придорожньої заправки? Але щоразу, коли я згадував її тонку, іронічну посмішку і низький голос із легкою хрипотою, у мене всередині починало щось болісно нити. Отрута потрапила в мою кров із першим ковтком тієї чорної кави, і протиотрути в мене не було.

Коли на місто опустилися важкі багряні сутінки, а неон Майамі знову засяяв своїм яскраво-рожевим блиском, я не витримав. Скасував усі ділові зустрічі, повернувся додому і повністю перевдягнувся. Замість світлого лляного костюма, який я носив під час нашої першої зустрічі, я обрав легкі темно-сірі штани з тонкої італійської вовни та шовкову чорну сорочку, яка ідеально сиділа по фігурі. Поправив комір, застебнув на зап'ясті золотий «Ролекс» і спустився до свого «Ягуара». Мотор тихо, але загрозливо забурчав. Я викрутив кермо в бік виїзду з міста, і вже за півгодини машина стрімко мчала по напівпорожньому нічному шосе, залишаючи хмарочоси далеко позаду.

Я діяв як божевільний, як підліток, який уперше втратив голову від кохання. Ось і знайомий поворот. Самотня, бліда вивіска заправки «Техако» і брудне жовте вікно закусочної «У Френка», що світилося посеред нічного пустиря, наче маяк для заплутаних душ. Я припаркував «Ягуар» осторонь, під розлогим деревом, щоб тінь приховала його лакований капот. Заглушив мотор. Пару хвилин просто сидів у тиші, намагаючись заспокоїти шалене серцебиття. Що я їй скажу? Привіт, я приїхав випити ще кави за сто доларів? Це виглядало смішно.

Але коли я підійшов до скляних дверей і взявся за ручку, всередині закусочної пролунав гучний, неприємний тріск — звук розбитого посуду, а за ним — різкий чоловічий регіт і тихий, але напружений жіночий голос.

Я штовхнув двері. Маленький бляшаний дзвіночок знову звично задзвонив під стелею, але на цей звук ніхто не звернув уваги.

У залі біля високої стійки стояла Еріка. Вона була в тій самій джинсовій спідниці та білій блузці, її руде волосся палало під тьмяними лампами, але обличчя було блідим, а великі зелені очі прищурилися від люті. На підлозі біля її ніг лежали осколки товстого керамічного кухля, з якого на лінолеум розтікалася темна кава.

Прямо перед нею, перевалившись через стійку і міцно схопивши її за тонке зап'ястя, стояв кремезний, брудний тип. На ньому була засалена джинсова безрукавка, з-під якої витиналися татуйовані волохаті руки, а від самого хлопця на весь зал тхнуло дешевим віски та портовим потом. Це був один із тих місцевих громил, які вдень розвантажують баржі в доках, а вночі шукають, на кому б зігнати свою п'яну злість.

— Ну же, руда сучка, не ламайся, — прохрипів громила, гидко посміюючись і сильніше притягуючи Еріку до себе. — Я бачив твої чайові від того чепуруна на синій тачці. Думаєш, якщо ти крутиш дупою перед багатіями, то стала занадто дорогою для нормальних хлопців? Поїхали зі мною, я покажу тобі, що таке справжній чоловік.

— Відпусти мене, тварино, — низько, майже просичала Еріка, намагаючись вирвати руку, але його залізні пальці тримали її намертво. Її пухкі губи здригнулися від презирства. Вона не плакала, не кликала на допомогу старого Френка, який перелякано заглядав із кухні. Вона боролася сама, наче поранена дика кішка.

У мене всередині наче щось вибухнуло. Весь мій вишуканий бізнес-етикет злетів в одну секунду, поступившись місцем первісній, звірячій люті. Я навіть не помітив, як мої кроки стали швидкими і безшумними.

— Хлопче, тобі краще прибрати свої брудні клешні від дівчини, — спокійно, але з тією самою загрозливою хрипотою промовив я, зупиняючись за крок від його спини.

Громила повільно розвернувся. На його обличчі відбилося п'яне здивування, яке швидко змінилося нахабною посмішкою, коли він побачив мою шовкову сорочку та золотий «Ролекс».

— О, дивіться, який заступник прикотив! — зареготав він, відпускаючи нарешті Еріку і повністю повертаючись до мене. Його велетенські кулаки зжалися. — Чуєш, міський чепурун, іди звідси, поки я не зіпсував твою гарну пику. Це не твій район.

Він зробив короткий, незграбний замах своєю важкою правою рукою, розраховуючи одним ударом знести мене з ніг. Але він був занадто п'яним і повільним. Я зреагував автоматично — у роки коледжу я непогано боксував. Легко ухилився ліворуч, пропустивши його важкий кулак повз своє вухо, і з силою вгатив короткий, жорсткий лівий хук точно в його небриту щелепу.

Звук удару пролунав чітко і сухо. Громилу відкинуло назад, він важко вдарився спиною об стійку, перекинувши кілька стільців, і з глухим стогоном сповз на підлогу, тримаючись за закривавлений рот. Його очі закотилися, і він остаточно вирубився, затихнувши серед осколків кавової чашки.

Я важко дихав, поправляючи манжети сорочки. На моїх пальцях залишилося кілька крапель його брудної крові. Я обернувся і подивився на Еріку.

Вона стояла за стійкою, схрестивши руки на грудях, і її великі зелені очі світилися дивним, глибоким світлом. Вона не злякалася бійки. Вона дивилася на мене так, наче вивчала нову деталь у своєму бездоганному механізмі. На її пухких губах знову з'явилася та сама холодна, розважлива іронічна посмішка. Вона потерла зачервоніле зап'ястя.

— Герой на «Ягуарі» прибув якраз вчасно, — тихо, з легкою хрипотою промовила вона, переводячи погляд з непритомного тіла на підлозі на моє обличчя. — Ти знову ризикуєш своїм бездоганним виглядом через мене, Кріс Вайнс. Але я ж казала тобі минулого разу — не варто грати в благородство. Я не янгол. І тепер ти загруз у моєму болоті ще глибше.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше