7

Вранці, доки Гаррі спав, я встигла причепуритись і надягти одну зі своїх найкращих суконь. Невідомо, як він відреагує, бо за межами борделю ще жоден чоловік не опинявся у моєму ліжку без попереднього узгодження.

В цілому, мені сподобалось проводити з ним час у всіх сенсах. І задля розваги я не відмовилась би продовжити цю інтрижку. Після Роберта жоден чоловік не відмовляв мені в цьому бажанні, але тут я вперше мала сумніви, що справді вийде. Ну якщо ні, то ні.

Коли Гаррі прокинувся, відразу не зрозумів, де опинився і що сталося. Побачивши мене, він спершу злякався, а потім, коли, напевне, згадав, схопився за голову й почав вибачатися.

Такі чоловіки не бувають у борделях і не заводять коротких інтрижок. До певного часу. Я чудово знала, що між вірним чоловіком та тим, хто захоче задовольняти усі свої бажання будь-якою ціною, межа дуже тонка. Для її переходу достатньо провести ніч із такою, як я.

Гаррі виглядав пом’ятим через головний біль та почуття провини переді мною. Він не міг спершу згадати мого імені, і відверто здивувався, коли я пояснила, що заробляю таким чином собі на життя. Невже так і не здогадався за вчорашній вечір?

Мені подобались його вихованість, не схильність до екзальтованості й зайвого пафосу. Він міг би стати гарним чоловіком, якби тільки заробляв більше. Втім, добра жінка зробилася б для нього чудовим стимулом.

Я знала, що таке головний біль на ранок після перепою. Тому, щоб трохи полегшити страждання Гаррі, дала йому таблетку й замовила кави нам у номер.

Увесь ранок він майже нічого не говорив і уникав зустрічатись зі мною поглядом. Я розуміла, як йому важко, бо його досвід у стосунках із жінками вимірювався лише тією лондонською леді. Він вважав, що був її першим чоловіком (не факт, що так і було), але якщо та панянка й побувала в інших ліжках, навряд чи вона могла навчити його чомусь цікавому.

Гаррі запитав, чи має заплатити мені за послуги, і я не відмовилась, бо, по-перше, відразу цього не варто робити, навіть якщо й не плануєш мати чоловіка за утримувача. А по-друге, хотілося побачити, скільки він готовий мені дати.

Я отримала не так багато, як мені платили інші. Але в цілому, це була вартість трьох годин зі мною у борделі. Ну що ж, непогано.

Коли Гаррі зібрався йти, я зупинила його біля дверей і сказала, що не маю постійного коханця зараз. Підкреслила останнє слово так, щоб дати зрозуміти – в мене немає дефіциту прихильників. А потім, коли він, у відповідь, продовжив стояти й уникати мого погляду, всунула в його величезну долоню запасного ключа від свого номеру.

-Приходь сьогодні ввечері – сказала просто.

Гаррі не опирався й не повертав ключа. Отже, вийшло?

Я не знала точно, чого хочу від цього роману. Але перспектива мати поруч хлопця свого віку, який, принаймні поки що, не закоханий у мене до безтями й не влаштовуватиме сцен через ревнощі, видавалась приємною. Так можна відпочити від історій, які накладали на мене обов’язки й змушували поступатись чоловікам тільки через їхнє палке кохання.

Гаррі прийшов увечері, як я й очікувала. Добре, що він не починав сходу вимагати повторення вчорашньої ночі. Навпаки, йому хотілось поговорити, і це мені теж сподобалось.

-Я не багач – сказав він, коли ми сіли разом за невеличкий стіл, що стояв у моєму номері – А таким…як ти, певно, потрібні ті, хто зможе виконувати їхні забаганки? Купувати все, водити по ресторанах?

-Взагалі так, але зараз мені цього не треба.

Я розповіла про Генрі, скриньку з коштовностями й гроші, які його дружина поклала на мій рахунок, щоб купити мовчання.

Гаррі все вислухав, і його обличчя навіть набувало співчутливого виразу, коли я розповідала про моє побиття.

-Ти не зрозуміла – сказав він спокійно, коли історія завершилась – Я зовсім не багач. У Лондоні я працював садівником, і ще трохи конюхом.

Такого зі мною ще не було! Я маю на увазі, що до нашого борделю ніколи не зазирали трунарі чи їхні сини. Гаррі й справді дуже незвичайний у всіх сенсах.

Втім, незважаючи на низьке походження, він вмів поводитись і говорити так, наче завжди жив серед багатіїв.

-Не жив, а працював.

Я згадала про батькові борги й наше зубожіння, коли нам довелось продати майже все майно, щоб розплатитись і уникнути судових позовів.

-То й що – я посміхнулась щиро, напевне, вперше за багато місяців – Байдуже. Я ж нічого не вимагаю від тебе.

-Але… - мені подобалось, як він червонів, замовкав і час від часу опускав очі – Це мені зовсім не властиве. Маю на увазі, що…

-Тсссс – я перебила, бо не хотілося зараз вислухувати про лондонську панянку – Можеш іти. Я тебе не тримаю.

Він не рухався, і це означало, що нікуди не збирався. Тоді я додала, що давно не мала коханців свого віку і втомилась від постійних палких почуттів та обов’язків, які вони накладають на мене.

-Гаразд, але якщо вже ти…гм…будеш моєю…дівчиною, чи можу я дізнатись твоє справжнє ім’я?

Цього не було в моїх планах. Але у Нью-Тауні багато спостережливих людей із довгими язиками. Краще розкрити карти зараз. Я назвала справжнє ім’я, прізвище, сказала, хто мій дядько.

Гарріне обличчя набуло іншого виразу. Досі він був спокійним, а тепер, почувши прізвище свого начальника, зблід і стиснув губи так міцно й сильно, ніби стримував у собі щось страшне й потужне.

А потім вилаявся. Таких слів я ніколи не чула.

Виявилось, що дядько ніколи при співробітниках не говорив про старшу небогу. Часто згадував молодшу, брав для неї читати свіжі номери газет. Новачки, які не знали усієї правди, думали, ніби він має тільки одну небогу, міс Джесіку.

Отже, дядько зрікся мене?

Я запевнила Гаррі, що йому нічого не загрожує. Якщо опікун не хоче чути мого імені, залишається жити у своє задоволення й не зважати на нього.

Тоді Гаррі лишився у мене. І так наші стосунки зав’язались.

Вони були незвичайними для нас обох. По-перше, тому, що я вперше не чула слів кохання на свою адресу. Не звучало погроз вбити себе у випадку розриву, тверджень про зобов’язання чи вимог. Саме те, чого мені хотілося.