24 глава "Від’їзд"

Серпень.

За п’ять днів до від'їзду.

Арсен (Арс).

Сьогодні важливий день для Соломії. Сьогодні вона дізнається куди саме поступила на бюджет чи контракт у цей інститут. Ми сидимо на кухні у Мії дома. Її батьків немає дома та не буде до завтрашнього дня. Вони поїхали до якоїсь подруги. Здається до Дани, якщо я не помиляюсь.

Ми сидимо на кухні та чекаємо результатів. Хто це ми? Це звісно я, Мія, Роман та його дівчина Ліза. Вона приїхала до Романа і вже як три тижні тут. Мія зробила всім чай, тому ми п’ємо чай та розмовляємо. Роман розповідає, що йому подобається Німеччина. Він вже їздив туди й не раз. Перший раз поїхав зразу після випускного разом з Лізою. Другий раз до неї їздив у липні, був на скільки я знаю три тижні там. І ось їде вже через шість днів, але вже не повернеться, бо почнеться навчання. Соломія звісно засмутилась, адже я їду, а на наступний день їде Роман. Я до речі їздив туди місяць тому складав ступні іспити та звісно ж склав їх добре. Навчатись я буду у Чикаго. Більшість їдуть вчитися у Лос-Анджелес, у штат Каліфорнія, а я їду у Чикаго, у штат Іллінойс. Та це й добре, бо різниця у часі з Україною буде лише вісім годин, а так би було десять.

Мія оновлює сторінку сайту кожну хвилину. І ось є вже результати. Я з Мією почали шукати її ім’я серед тих, хто поступив на контракт. Мія не впевнена, що поступить на бюджет, тому зразу глянула в табличку контракту. Але її ім’я там не опинилося. Тоді ми глянули на табличку там де бюджет. І її ім’я там було. Воно у табличці було третім.

- Невже? Та, ні, тут, мабуть, помилка — сказала Соломія, але в цей час посміхалась.

- Ніякої помилки тут немає — сказав я та обійняв кохану — вітаю тебе

Мія подивилась на мене та почала плакати та посмішка з її обличчя нікуди не поділася, бо вона посміхалась.

- Так, пропоную відсвяткувати таку подію — запропонував Роман.

- Повністю згоден. У мене для цього приводу навіть вино є

- А якби не поступила на бюджет...

- Все одно б ми пили — я витягнув з рюкзака пляшку вина, а Мія дістала чотири келихи. На столі у нас вже стояв розрізаний торт та коробка цукерок. Я налив у келихи вино. Ми зробили по ковтку. Ми довго сиділи за столом та святкували вступ Мії в інститут.

День від’їзду.

Сьогодні вже день від'їзду. Соломія залишилась ночувати у мене. Вчора ввечері вона склала всі свої речі які були у мене у свою сумку. А зараз ми стоїмо біля ліжка на якому я розклав речі, які повинен взяти та складаємо їх. Я складаю валізу, а Мія складає мій рюкзак. Я дав їй речі, які треба взяти з собою. Вирішив у рюкзак покласти один светр, може у салоні літака буде прохолодно, потім ноутбук та зарядку до нього, зарядку для телефону, портативну зарядку, навушники, книгу, блокнот з ручкою та пляшку з водою, яку я повинен буду випити до того як пройду перевірку документів. А там вже куплю іншу пляшку води.

- Я буду сумувати — сказала Соломія. Вона подивилась на мене із заплаканими очима.

- Я теж, кохана — я підійшов до неї та міцно обійняв. Ми склали все що треба. Я вирішив перед від’їздом ще сходити з Мією у її улюблений заклад, де продається виключно морозиво.

Ми зайшли у приміщення, тут так віє прохолодою, що просто клас, бо на вулиці спека. Я купив нам морозиво, ми сіли за столик та почали його їсти. Мія весь час дивилась на мене сумним поглядом. Мені теж сумно, я через сім годин вже вилітаю в Чикаго.

- Ти зі мною поїдеш в аеропорт?

- Авжеж. Я хочу тебе провести. І взагалі, якщо ти проти, я все одно поїду

- Я й не сумніваюсь, але я тільки за те, щоб ти поїхала

Доївши морозиво, ми пішли гуляти. Думаю, що поки є час треба його провести разом, адже я не знаю коли ми зустрінемось та погуляємо ось так наступний раз.

Дві години до вильоту. Ми вийшли з будинку тато всі речі поскладав у багажник. Я до речі лечу не сам. Зі мною летять ще тато та дід. Вони хочуть перші тижні мого навчання бути зі мною. Чому? Я не знаю. Мама віддала Мірру своїм батькам, щоб провести нас без ніяких проблем. Ми всі сіли у машину та поїхали. Їхали ми довго, адже від нашого будинку до аеропорту їхати далеченько. Та це навіть добре, адже мені дорога кожна хвилина, хочу як найдовше провести час з Мією, навіть мовчки сидіти в машині один біля одного.

По дорозі до аеропорту дідусь розповідав про Америку. Як там класно, що мені повинно сподобатись там. Що я познайомлюсь з новими людьми та можливо зі знаменитостями. Та це мене аж ніяк не тішить, бо хочу бути тут, а не летіти туди.

Приїхавши в аеропорт, ми знайшли потрібний нам термінал. Тато з дідом дістали валізи, а мама в цей час заплатила за паркування.

Ми зайшли в зал очікування. Я з Мією відійшли у сторону від всіх. Мої батьки сіли на сидіння. А я стою біля Мії та дивлюсь на неї. У неї по щоках вже потекли сльози. Я її обійняв дуже міцно, щоб заспокоїти, хоча у самого ком у горлі стояв. Не думав, що прощатись так важко.

- Я буду сумувати — сказала Соломія. Цю фразу я вже чую напевно вдесяте за день. І я цьому не здивований.

- Я теж сумуватиму. Але я обіцяю, що ми будемо зідзвонюватись.

- Чесно?

- Авжеж. Я про тебе і ні на мить не забуду — вона подивилась на мене та посміхнулась через сльози. Я її поцілував у губи. Ми почали цілуватись. Наш поцілунок перервав тато.

- Синку, нам вже час... вже час проходити паспортний контроль — ми підійшли до всіх. Попрощались та пішли на контроль. Я помітив, що поки ми проходили контроль мама з Соломією стояли та дивились на нас. Ми пройшли контроль та пішли у середину аеропорту.

Почалась посадка, ми зайшли в першій черзі, бо летимо в бізнес-класі. Всілись на свої місця, я вирішив покласти свій квиток на літак у блокнот, який Мія поклала у рюкзак. Відкрив його посередині та застиг. У блокноті на розвороті був красивий малюнок. Звичайно не складно здогадатись хто намалював цей малюнок. Це ж звісно моя Мія. На одній стороні був малюнок, де намальовані ми, а з іншої це фраза красиво написана, неначе малюнком. А там було написано таке “Арс, я буду сумувати за тобою. Я тебе кохаю. Не забувай мене. P.S. Твоя Мія”. Цікаво, а коли вона цей малюнок малювала? Цей блокнот вона тримала в руках лише раз, коли клала у рюкзак. Та дуже приємно побачити такий малюнок. Я теж її дуже сильно люблю!