22.1 глава "День народження Мії (Соломія)"

Шістнадцяте травня.

День вишиванки. (16.05.2024)

Соломія (Мія).

Весна почалась чудово. Зміна зачіски, а після й одягу. Так, я змінила свій темний одяг, почала носити більш яскравий одяг. Я вже одягаю у школу не чорні, сірі та коричневі светри, футболки, а червоні, жовті, рожеві та білі.

Ми все також з Арсеном разом, сидимо за партою разом. У школу ходимо також, він зустрічає мене біля мого будинку та йдемо у школу тримаючи один одного за руку. Як вчителі поставились до того що ми зустрічаємось? В основному всі були здивовані. Світлана Миронівна, вчителька з історії сказала, що це чудово, що ми зустрічаємось. Мама їй розповіла про мене, мою замкненість та небажання з кимось спілкуватись. А тепер все змінилось. Не змінилось одне, ставлення Рити до мене. Я вже у компанії Арсена і саме це Риті не подобається. Не може й досі прийняти цей факт, що я разом з Арсеном, точніше навпаки він зі мною. Арсену все одно на це, він не дивиться в її сторону.

Сьогодні ж у мене ще один щасливий день в моєму житті. У мене сьогодні день народження. Мене розбудила мама, привітала мене та подарувала подарунок. Батьки подарували мені новенький телефон. Мама сказала, що це найкраща модель цього телефону. Ну, звісно ж я знаю хто їм допоміг його вибрати. Це тітка Дана, вона займається телефонами, профі у своїй справі.

Хоч сьогодні мій день народження, але школу ніхто не скасовував, бо сьогодні четвер. Сьогодні у школу я одягну сукню вишиванку. Подивимось як на мій одяг відреагують вчителі та й однокласники. Вони вже не впізнають мене. Кажуть, це не та Соломія, яку ми знали. А я скажу, вони мене взагалі не знали як і я себе. А тепер потроху починаю розуміти, що я багато чого ще можу досягти, якщо змінюсь.

Я привела себе до ладу, а саме зробила собі зачіску хвостик. Волосся у мене стало таким яким було, тобто довгим та й колір я змінила. Арсен сказав “З крайності у крайність”, Роман його підтримав. Волосся у мене чорне як смола тільки один локон зробила синім. Єдиний локон який я не збирала у хвостик саме синій. Мені подобається як я виглядаю. Ось тільки піджак не пасує під цей стиль, але треба. Вирішила, що я буду його просто носити у руках. Днями купила собі сумочку, вирішила ходити у школу саме з сумочкою. Рюкзак вже набрид.

Я вийшла з будинку, біля нього стоїть Арсен. Він побачив мене та посміхнувся.

- Яка ж ти красуня

- Дякую

- До речі, з днем народження. Це тобі — він дав мені букет з квітами в яких цукерки — як він й казав, що даруватиме тільки такі букети. Я взяла букет — основний подарунок подарую ввечері. А зараз ходімо у школу, бо уроки скоро почнуться — він взяв мене за руку, ми пішли у школу.

- Пам’ятаєш, що сьогодні здача роботи по біології

- Так. У нас же все готово?

- Так. Флешку я взяла, роздруківки повинні бути у тебе. Я гортаю слайди, а ти розповідаєш

- Все правильно. І до речі, це перший урок

Ми зайшли у клас, сіли за другу парту. Арсен наполіг, щоб ми сиділи за другою партою. Ми сидимо за Єгором та Марійкою. А позаду нас сидять Даня з Ірою.

Почався урок. У клас зайшла Альбіна Мирославівна. Ми всі привітались, вона було хотіла сказати, щоб ми сідали та побачила мене у такій сукні.

- Соломіє, а де твоя форма?

- Піджак висить на стільці, а, що?

- Піджак само собою, та не тільки він вважається шкільною формою

- А ви щось маєте проти вишиванки?

Альбіна Мирославівна роздивилась мене повністю.

- Нічого не маю проти вишиванки. Я проти сукні

- Мені її зняти?

- Ти дивись якою стала! Ану, швидко з класу! Йдемо до директорки!

Ми вийшли з класу. Та швидким кроком пішли до директорки. Вчителька по дорозі казала мені, що через мене ми втрачаємо час. Могли б перейти вже до перевірки завдання і тому подібне, а вона має розбиратись зі мною. Теж мені проблему на рівному місці придумала. Ні, щоб привітати мене з днем народження, так до директорки мене повела. Напевно, що хоче, щоб директорка мене привітала з днем народження.

Ми зайшли у кабінет директорки. Вона на нас не зразу звернула увагу, адже поливала квіти, які стоять на підвіконні.

- Чим я можу допомогти?

- Катерино В’ячеславівно, дивіться у чому прийшла у школу Соломія. Це зовсім не шкільна форма

- Хм, і правда не шкільна. Але такий одяг припустимий у день вишиванки — я помітила, що директорка у вишиванці. Вона полюбляє такий одяг.

- Ви згодні з її сьогоднішнім виглядом?

- А ви щось проти маєте цієї сукні?

- Вибачте, але я саме таке ж поставила питання — директорка подивилась на мене та посміхнулась, а після подивилась на класну керівничку.

- То я не почула відповіді

- Не проти, але ж це не шкільна форма

- Ви хочете, щоб діти виглядали однаково? Кожен має право на те, щоб хоч раз одягти щось типу такого. До речі, Соломіє, у тебе красива сукня

- Дякую

- І якщо я не помиляюсь сьогодні у тебе день народження

- Так і є

- Тому, вітаю. Ти можеш бути вільною. А вас Альбіна Мирославівна, я попрошу залишитись — я вийшла з кабінету та пішла у клас. Ох і нарвалась класна керівничка на неприємності. Буде винити у всьому мене. Та по суті ж вона сама винна. Чи не так? Я йду та думаю, хоч би сьогоднішній мій вигляд, який не сподобався вчительці ніяким чином не вплинув на оцінку по нашому з Арсеном завданню. Адже буде прикро якщо через це нам поставлять погану оцінку. Я зайшла у клас сама, на мене всі звернули увагу. Я сіла за парту.

- Що тобі було?

- Нічого. Директорці сподобався мій зовнішній вигляд, а ось вчительці зовсім не пощастило. Щось мені здається, що сьогодні у неї буде поганий настрій

За п’ять хвилин прийшла вчителька. Вона на диво була у хорошому настрої, може мені просто здалось, що буде все погано. Першим кого вона викликала до дошки із завданням це були я та Арсен.