19 глава "Стінгазета"

Арсен (Арс).

Ми йдемо з Мією зі школи. У неї задзвенів телефон. Я відпустив руку, щоб вона взяла телефон.

- Це дзвонить Роман. Я відповім — сказала вона, я кивнув, що добре. Мія взяла слухавку — так, Романе... ми йдемо додому... ну, добре — вона подивилась на мене та дала мені свій телефон — з тобою Роман хоче поговорити

Я взяв телефон та приклав його до вуха.

- Слухаю

- Арсене, ми можемо з тобою зустрітись у кав’ярні навпроти твого будинку

- Ми з Мією зараз підійдемо

- Ні. Проведи її додому, нам треба поговорити без Мії. Я вже знаходжусь у кав’ярні

- Ну, добре. За хвилин десять буду — я поклав слухавку та дав телефон Мії. Ми підійшли до її будинку.

- Що Роман хотів?

- Зустрітись зі мною. Сказав, щоб я провів тебе, а після зустрітись

- Дивний він якийсь. Ну, добре. Розкажеш мені, що він хотів

- Обов’язково. Я тобі напишу коли звільнюсь

- Добре — я поцілував Соломію у губи. Після попрощались, я пішов швидким темпом до кав’ярні. Не хочу, щоб на мене довго чекав Роман. Цікаво, що він хоче? Ще й поговорити без Соломії. Це якось дивно, адже вони ж друзі. Я взагалі нічого не розумію. Я підійшов до кав’ярні, зайшов у неї та зразу побачив Романа. Він сидить за столом, який стоїть між вікнами. Я підійшов до нього та сів на стілець.

- Привіт, чого кликав? Про що розмовляти будемо?

- Треба поговорити про Соломію

- А що з нею не так? Я нічого не розумію

- Ви вже говорили про дні народження? Знаєш коли він у неї?

- Чесно, про це якось не подумав. Коли у неї день народження?

- Шістнадцятого травня. Знаю, що ще далеко не травень та взагалі не весна. Та про подарунок я вже подумав. У мене є пропозиція щодо цього

- І, що ж ти пропонуєш?

- У мене така ідея. Подарувати їй мольберт та найкращі фарби

- Хороша ідея. Та Мія сьогодні мені сказала, що перший раз за все життя сьогодні пошкодувала, що вміє малювати

- Чому? — з непорозумінням запитав Роман.

- Вона сьогодні впустила випадково блокнот з малюнками. Ну, дівчата з моєї компанії почали їх дивитись. Соломія не встигла його просто взяти. А в блокноті були малюнки де я з Соломією...

- А, бачив я ті малюнки. І, що?

- Ну, тепер всі знають, що ми разом. Соломія так не хотіла цього, але що вже зробиш

- От у вас і справи. З кожним днем все веселіше стає. І я тепер розумію, що у мене життя нудне

- Ну, не знаю. А до речі з подарунком, дійсно можна подарувати цей мольберт та фарби

- Що саме будеш дарувати ти?

- Я б подарував би їй мольберт

- Тоді я дарую їй фарби

- До речі, ви ж завжди святкуєте день народження разом?

- Так. І її і мій. У нас вони близькі по даті. У мене вісімнадцятого травня. Весело завжди проводимо час... три дні поспіль

- А як та де?

- В основному в розважальних центрах. Я так розумію в цьому році ви тільки удвох будете святкувати?

- Слухай, якщо ми подарунок, так би мовити, спільний даруємо, то й святкувати будемо разом. Я пропоную сходити у ресторан. Мій тато з дідом відкрили свій ресторан, тому можемо там відсвяткувати, а після кудись сходимо, наприклад як ви у розважальний центр

- Хороша ідея

- Це ж зараз я їй напишу, буде випитувати у мене, що ти хотів

- Ну, так, дивно це, але не говори їй про день народження. Збреши їй

- Доведеться, але так не хочеться

Ми з Романом ще трохи порозмовляли про Соломію. Ось би так поговорити тоді, коли я думав перший раз як перепросити, але ні. А, сьогодні саме цей момент, щоб поговорити про Соломію. Тим більше він сам захотів поговорити про неї. Він мені розповів одну цікаву річ. У Мії виявляється є улюблене місце, де вона часто проводить час. Тільки є одна проблема. І, як на мене, велика. Улюблене місце — це парк. Тому вона п’є таблетки від алергії, щоб там нормально знаходитись. А іноді вона забуває їх випити. Оце так новина для мене. Добре, що Роман мені це заздалегідь розповів, щоб у мене не було такого не приємного сюрпризу.

Під кінець розмови ми обмінялись телефонами, щоб спілкуватись сам на сам, а не через Соломію.

Подзвонив Соломії вже коли прийшов додому. Ми з нею домовились зідзвонитись по зуму. Не кожен день приходжу до неї робити уроки, іноді треба дома побути. Мама останнім часом щось погано себе почуває. Знову якийсь токсикоз з’явився, не зрозуміло чому. І тато думає її покласти у лікарню, щоб за нею доглядали лікарі. Щоб мама не була дома сама, адже може бути все що завгодно. Мама вже збирає речі, бо саме з завтрашнього дня вона буде там знаходитись. Сподіваюсь, що це не надовго, а то я звик, що вона знаходиться дома коли я прихожу, а тут її не буде. Цілий день дома нікого не буде та що там окрім мене дома нікого не буде. Тато їде пожити на тиждень до діда. І звідти ближче до лікарні, де буде мама. Думаю, попросити Соломію пожити зі мною цей тиждень. Сподіваюсь, що погодиться, і батьки її відпустять. А чому б не відпустити, вона буде недалеко від свого будинку.

Я подзвонив Соломії. Вона швидко відповіла.

- Ну, що там хотів Роман? — запитала вона, я навіть “привіт” не встиг сказати.

- Та, таке. Нічого цікавого. Тобі б було не цікаво про це розмовляти. А, що ти робила?

- Я пообідала, трохи навіть встигла подрімати, а зараз ось книжки вже потрібні дістала. У нас завтра алгебра, географія, біологія, фізкультура, українська мова та всесвітня історія — Соломія продиктувала уроки, які у нас будуть один за одним.

- З якого почнемо?

- З алгебри. Вона найважче мені дається

- Добре — ми почали робити домашнє завдання. Соломія сама робила завдання, я її контролював. І виявляється її знання набагато покращились. Ось цікаво, якби хтось допомагав їй з самого початку, вона б добре вчилась? Мія казала, що в перших класах їй допомагали робити домашнє, а вже з шостого класу ніхто не допомагав. Мама весь час кудись їздила, а тато допізна на роботі був. Не весело звичайно, хоча мої батьки не краще, що мама, що тато були на роботі весь час. Мама з роботи приходила втомлена, сил вистачало тільки приготувати вечерю. А тато приходив додому пізно. Затримувався в офісах, то в одному то в іншому. Як подумаю, що на мене це теж чекає, аж погано стає.