15 глава "Друге вибачення"

Два дні потому.

Арсен (Арс).

Ми були у дідуся до його від’їзду. За ці два дні я ще дзвонив Мії. І все ж вчора вона відповіла на дзвінок... нарешті. Я коли дзвонив, то подумав, що це останній раз я їй дзвоню, а після прийду до неї, коли приїду. Та у мене вийшло з нею поговорити. Вона мене вислухала, але я її ще нікуди не запрошував. Хочу з мамою поговорити та й особисто запросити Мію, тобто не телефоном. Як на мене, це буде правильно.

Ми завезли діда в аеропорт “Бориспіль”. Це було якраз по дорозі додому, тому проблем ніяких. Провели його та поїхали додому. Нас вже мама зачекалась. А, точно, тато розповів діду про вагітність мами. Дід відреагував на це наче спокійно, але може це просто, на перший погляд, воно так. Не знаю.

Ми приїхали додому. Мама нас зустріла як завжди з посмішкою, а з кухні доносився запах їжі.

- Привіт, хлопці, як погуляли у дідуся?

- Нормально

- Я помиляюсь чи ти чимось засмучений — мама подивилась на мене

- Не помиляєшся, у нього серйозна проблема є — відповів тато та зняв курточку

- Ходімо на кухню, поснідаємо, там все розкажете. Я приготувала ваші улюблені налисники з сиром — ми з татом помили руки та зайшли на кухню. Мама тим часом приготувала нам каву, а собі у склянку налила сік. Вона б теж випила каву та їй не можна.

Ми сіли за стіл.

- Так, що вже сталося?

- З Соломією посварився. І вина таки моя. Мене Рита поцілувала при Мії після балу. Типу “привітала”.

- Нічого так — мама здивовано подивилась на мене — у нас з татом схожа історія була

- Я знаю. Тато розповів як він після просив вибачення

- Я запропонував йому теж у ресторані зробити побачення

- Так банально?

- Чому банально? Він зробить побачення у нашому ще не відкритому ресторані. Дід звичайно проти. Та він не дізнається. Він вже полетів в Іспанію

Після розмови з татом та мамою. Я все ж вирішив сходити до Соломії. Сподіваюсь вона мені відчинить двері та ще раз поговоримо. Оскільки код дверей під’їзду знаю, зайти мені було легко. Я підійшов до її дверей, натиснув на дзвінок. Стояв та чекав поки вона мені відчинить, чи взагалі хтось відчинить хвилин п’ять. Та ніхто не відчинив. Я вже думав йти, як побачив, що двері навпроти відчинились та з квартири вийшла Соломія.

- Ну, що ж побачимось — сказала вона

- Так, до речі, до тебе прийшли — сказав Роман, Соломія повернулась у сторону дверей своєї квартири. Побачила мене та посміхнулась. Роман зачинив двері.

- Що ти тут робиш?

- Прийшов до тебе поговорити

- Зайдімо у квартиру там й поговоримо — вона відчинила двері квартири. Ми зайшли, я зняв швидко курточку та взуття. А після ми пройшли у кімнату Мії.

- Про що говорити будемо?

- Про нас, Соломіє. Я винен перед тобою, тому хочу попросити вибачення

- Ти вже просив вибачення

- Думаю, що це не рахується. Тому я хочу тебе запросити у ресторан. Хочу, щоб ми посиділи у ресторані

- Коли?

- Сьогодні о шостій вечора

- Добре

- Я за тобою зайду о п’ятій — сказав я — ну, а тепер мені треба йти — Мія провела мене до дверей, я одягнувся та пішов додому. Так, я її запросив у ресторан сьогодні. У ресторані все готово в принципі, треба приготувати декілька страв, але цим займеться мама, а я їй буду допомагати.

За декілька годин ми приїхали у той ресторан. Я в ньому ні разу не був. Коли ми зайшли у зал, то я здивувався, адже у залі стоїть піаніно, що цікаво. Ми зможемо з Соломією щось зіграти разом. Бо вона та я вміємо грати і це великий плюс, як на мене. У залі вже стоять столики. І на скільки я знаю, що коли приїде додому дідусь, вони з татом відкриватимуть цей ресторан. Це виходить, що я з Мією перші відвідувачі цього ресторану. До речі зал виглядає красиво. Червоні шпалери, на стінах висять картини. На підлозі кавролін бардового кольору.І ще у залі були квіти, які я попросив прибрати, бо ж у Соломії алергія. Мама здивувалась, коли дізналась, що у Мії алергія на квіти. У мами був здивований вираз обличчя та питання цікаві були “Що дійсно? Що на всі квіти алергія? Серйозно?” Та от на всі квіти чи ні, я не знаю. Вона сказала, що у неї алергія, а на які саме квіти не сказала. Але я знаю, точно, що на троянди точно є.

О п’ятій як і домовлялись я зайшов за Мією. Ми зустрілись на вулиці, я викликав таксі на її адресу. І коли вона вийшла, вже таксі під’їхало. Ми сіли у таксі та поїхали до ресторану. Соломія сидить біля мене, я поклав свою руку на її. Вона подивилась на мене та посміхнулась.

Приїхали у ресторан ми дійсно о шостій, бо їхали довго. На дорогах затори, бо зараз час пік. Ми зайшли у ресторан. Соломія зупинилась при вході.

- Ми тут будемо одні?

- Так. Це ресторан мого тата та діда. Він ще не відкрився, тільки на наступному тижні відкриється

- Вау — Соломія подивилась на мене здивовано.

- Сідаймо краще за стіл — ми сіли за стіл. Я зразу налив у келихи вино.

Ми сидимо, розмовляємо. Я ще раз просив вибачення, на, що Соломія сказала, що вона давно мене пробачила. Тоді чому вона не брала слухавку, не відповідала на мої дзвінки, я не розумію.

Оскільки у залі є піаніно, я запропонував Мії пограти разом. Вона погодилась, адже це цікаво. Ми сіли на стілець, де по суті може сидіти тільки одна людина, почали грати. Це виявилось дуже весело. Мія награвала якусь мелодію, я ж намагався її підхопити. Загалом виходило цікаво.

Соломія (Мія).

Ці два дні я взагалі не виходила з кімнати, ну за виключенням, коли мама кликала їсти. Тільки тоді батьки мене бачила, моя поведінка їх не здивувала, бо я не перший раз так роблю. Я сиділа у кімнаті, займалась чим завгодно. Малювала, читала електронну книгу своєї улюбленої авторки, дивилась фільми та серіали. А в думках було лише два хлопці Арсен та Роман. З Романом я тільки переписувалась. І то декілька повідомлень пропустила. На що отримувала повідомлення із запитанням “Міє, з тобою все добре?”. Про Арсена я думала постійно. Думала, як я йому буду в очі дивитись, коли ж він мені дзвонив, я ігнорувала його дзвінки та сама не розумію чому. Та все ж один раз відповіла. Почула його голос, його вибачення. Вони були щирі, це я зрозуміла з його голосу. І дійсно, я його пробачила. Та ось пробачить він мене за мій вчинок, я не знаю. Я все ж хочу йому розповісти, що трапилось в той вечір. Не можу мовчати, хоч вбий, але я повинна це зробити. Ніколи б не подумала, що він переді мною буде перепрошувати. Щоб такі як він перепрошувались, ну ні. Таким як він не треба перепрошувати, але щось мені здається, що ми один одного змінюємо. Він допомагає мені бути розкутішою, а я... я не знаю чим змінюю його, але це так.