14 глава "Роздуми про зроблене"

Соломія (Мія).

- Візьмеш слухавку? — Роман зрозумів зразу хто мені дзвонить, навіть не подивився у мій телефон.

- І не подумаю. Я не хочу слухати його вибачення

- Ох, Міє, і все ж ти змінилась... Арсен дійсно тебе змінив. І я цьому зовсім не здивований

- І чому ж ти так впевнено про це кажеш?

- Раніше б ти навіть не пішла на цю вечірку. Ти дійсно стала розкутішою. Характер змінився... трохи. І те, що ми робили пів години тому, цього б теж не було. Ніколи б не було. А зараз все враз змінилось. Ти змінилась. Визнай це. І візьми цю слухавку нарешті, а то починає вже дратувати цей дзвінок

- Добре — я натиснула на кнопку “Відповісти” та включила голосний зв’язок — що ти хочеш?

- Вибач мені, Соломіє. Я винен. Ти хочеш, мабуть, це почути

- Чесно, я тебе взагалі чути не хочу!

- Підійди до вікна, будь ласка

- Навіщо?

- Підійди — він так просив, що я все ж підійшла до вікна. Роман теж підійшов, але так, щоб його не було видно. Арсен стоїть та щось тримає у руках, схоже на букет квітів

- Ти забув, що у мене алергія на квіти?

- Це не зовсім квіти

- А, що ж тоді?

- Дозволь зайти і зрозумієш

- Ні. Я поки що тебе бачити не хочу — я поклала слухавку та ще раз подивилась у вікно. Арсен досі стоїть та дивиться на вікна моєї квартири.

- Ти точно не хочеш його впустити?

- Поки що ні

- Міє, подумай, ти в такому ж положенні як і він

- Ти натякаєш на зраду?

- Саме так

- Ну, знаєш, як би не ти...

- Цього б не сталося — перебив мене друг

- Саме так. І все ж поки що не готова я його пробачити. І, будь ласка, не кажи нікому про, те, що чим ми займались з тобою. Нехай це буде нашою таємницею

- Добре. Повністю з тобою згоден. Таємницею менше, таємницею більше це вже немає значення

- Так. У нас їх достатньо багато — ми почали сміятись. У нас їх дійсно багато. З самого дитинства у нас їх ставало все більше й більше, але ця таємниця повинна залишитись таємницею назавжди!

Роман пішов додому об одинадцятій вечора. Батьків ще немає, мабуть, прийдуть вже завтра зранку. Їхати від подруги не так й близько. А я лягла на ліжко та поринула у свої думки. Бал пройшов добре, це так. Арсен обіцяв, що саме бал пройде спокійно, добре та весело. Все так й було, а ще ми стали найкращою парою вечора, що дуже приємно. Та ось кінець свята, а точніше, що було після нього зовсім не весело! Це все не правильно. Цей вечір не правильний. І я ще підлила олії у вогонь. Зрадила... також. Та ще й з ким. З хлопцем якого я вважаю другом, братом та й не більше. Не знаю як я буду дивитись в очі Арсену, коли його побачу. З Романом, то все добре. В очі йому я дивитись можу, на нього дивитись можу. І чомусь дійсно не жалкую про це, що відбулось між нами. Дивно чи не так? Тільки про це я ще буду довго згадувати. Не зможу забути. Я попросила Романа, щоб він все забув, а сама розумію, що це зробити не вийде. Зі всіма цими думками я заснула.

Прокинулась від дзвінка мобільного телефону. Одним оком подивилась на екран. Арсен... ні, не можу я відповісти на його дзвінок. Просто не можу з двох причин. Навіть не знаю яка саме причина більше. Перша, те, що я не хочу його чути, а друга це сором за вчорашнє. Я відхилила дзвінок та знову закрила очі. Чула як дзвонить телефон, декілька хвилин та не звертала на нього уваги.

Сьогодні понеділок та відсьогодні у нас зимові канікули. А це значить два тижні не буду ходити до школи. Тому буду весь день сидіти у кімнаті. Правда, що буду робити ще не знаю, але з кімнати виходити не збираюсь.

- Соломіє, ти дома? — почула я голос мами.

- Так! Я у своїй кімнаті!

- Йди-но сюди. Тобі тітка Дана передала дещо!

Цікаво, що це. Від цієї жінки можна очікувати все що завгодно. Вона мамина подруга дитинства.

Я вийшла з кімнати батьки тільки-но знімали з себе верхній одяг.

- Як бал пройшов?

- Чудово. Що там тітка Дана мені передала? — я вирішила перевести тему.

- Зараз покажу. А хто на цьому балу став королем та королевою вечора?

І все ж мама вирішила не змінювати тему.

- Ми. Я з Арсеном

- Вау — мама розпливлась у посмішці — а покажеш корону?

- Вона залишилась в Арсена

- Чому?

- Просто так вийшло. Так покажи, що там мені передали — ми з мамою пройшли у кімнату, а тато пішов на кухню робити собі каву. Мама витягла з пакета якусь сукню.

- Це вишиванка — мама показала сукню повністю.

- Вау, яка вона красива

- Приміряй. Дана сказала, що вона намагалась знайти по твоєму розміру, але не впевнена, що купила правильну

Я швиденько переодягнулась у вишиванку. Подивилась на себе у дзеркало.

- Мам, вона якраз мені за розміром

- О, це чудово. Давай я тебе сфотографую. Дана просила — мама мене сфотографувала та зразу надіслала фото своїй подрузі. А я стою у сукні вишиванці та дивлюсь на себе у дзеркало. Цей подарунок від тітки Дани не очікуваний. Завжди дарує те, що потім припадає пилом, по типу якоїсь статуетки, а тут сукня. Яка до того ж мені за розміром та пасує. Я подумала, а чому б мені не одягти її на свій день народження? Якраз буде в тему, бо у цьому році день вишиванки припадає на мій день народження. Цікаво так вийшло, чи не так?

Арсен (Арс).

Не наздогнавши Соломію, я подумав, а якщо я їй подарую якийсь подарунок, може пробачить. Та вона й на поріг мене не пустила б. Тому я їй перед цим подзвонив, тримаючи у руці букет зі штучних квітів та шоколадок у букеті. Почув відмову, не став довго стояти під її під’їздом, пішов додому. І тут мене приголомшили новиною. Я на декілька днів їду з татом до дідуся. А я думаю, лиш про одне, як мені перепросити перед Мією. У мене немає жодної ідеї. Ніколи не потрапляв у ситуації, коли треба перепрошувати. А перед Мією вже другий раз просити вибачення доведеться.