12 глава "Спробуй вмовити"

Місяць потому.

Арсен (Арс).

Ми з Мією разом. Тільки у школі ми окремо один від одного. Я поважаю її рішення та дуже добре розумію чому вона цього хоче. Краще наші романтичні стосунки тримати у секреті поки що, а потім всі все дізнаються. Тільки коли це “потім” настане ще не знаю в принципі як й сама Соломія. Та щось мені підказує, що це буде зовсім скоро.

Вчора нам сказали приємну новину, для Соломії вона видалась якоюсь не зрозумілою. Вона сказала “Навіщо все це”. А вся річ у тім, що перед зимовими канікулами, які до речі починаються з наступного понеділка буде бал. Кожного року директорка школи для випускників влаштовує зимовий бал. На ньому будуть обирати найкращу пару вечора. Соломія навідріз відмовилась йти. Не хоче вона привертати увагу до себе, у неї і так стрес з приводу мене, а тут якийсь ще зимовий бал. На якому ми повинні бути як пара, бо я її запросив. Сподіваюсь я її все ж вмовлю піти. Хочу її побачити у вишуканій сукні, з красивою зачіскою та макіяжем. І це все можу організувати я. Ну, з сукнею треба буде трохи розібратись. Спитаю у мами чи може вона мені допомогти вибрати найкращу сукню для Соломії. Сподіваюсь не відмовить.

А що цікаво, дівчата з моєї компанії думали, що я когось з них запрошу піти зі мною на бал. Особливо цього хотіла Рита. Та після того, як дізнались, що я запросив Соломію здивувались та ще й злими поглядами почали дивитись у сторону моєї дівчинки. Я саме так називаю Мію “моя дівчинка”. Та я її нікому не дам в образу. Якщо повториться таке як було місяць тому, то дівчатам не поздороватись! Соломію ніхто не має права ображати!

Зараз вже п’ята година вечора. Ми вийшли з бібліотеки, бо вона зачиняється. Я з Соломією йдемо додому. А точніше як завжди я її проводжаю. Моя компанія пішли ще після уроків гуляти. І ще я не казав, але на щастя всі вони живуть далеко від школи.

Ми з Мією йдемо, я дивлюсь на неї та думаю як би почати розмову про цей зимовий бал. Так хочу туди піти з нею, що словами не передати.

- Міє, чому ти не хочеш піти на зимовий бал?

- Знову за своє? Я ж казала, не хочу привертати до себе увагу. Я ж розумію, що я буду з тобою. А з тобою всі дружать, на тебе звертають увагу, а це означає лише одне, що на мене теж звернуть увагу

- Чому ти так боїшся її?

- Я завжди намагалась не спілкуватись з ними, а тут все враз зміниться. Я не готова до цього. Що скаже про нас твоя компанія? Твої друзі взагалі здивовані, що ти зі мною спілкуєшся — вона подивилась на мене заплаканим поглядом.

- Я ж казав, що мені байдуже на те, що вони кажуть. Ти про це дуже добре знаєш — він витер мої сльози.

- Знаю, але все ж. Мені якось не по собі

- Не плач, моя хороша — я її обійняв — я впевнений, що цей бал пройде добре. Ніхто нам нічого поганого не скаже. Нічого поганого не трапиться

- Звідки така впевненість — вона подивилась мені прямо в очі.

- Не знаю, але вірю — її випустив з обіймів.

- Обіцяєш, що воно так буде?

- Обіцяю — а сам розумію, навіщо я це сказав, адже трапитись може все що завгодно та сподіваюсь, що все буде добре.

Ми підійшли до її будинку.

- Я ще подумаю над пропозицією піти на бал. Може піду, але якщо ні, то пробач, будь ласка

- Звісно — я нахилився та поцілував її у губи. Я вже не отримую ляпас, коли цілую її першим, як було тоді перший раз.

- До завтра, Міє

- До завтра — вона посміхнулась та швидко зайшла у під’їзд. А я пішов додому. Йду та думаю, хоч би вона погодилась на те, щоб піти зі мною на бал. Він вже в цю неділю, тому й сам повинен підготуватись. Ну мені простіше, ніж Мії. Я одягну чорний костюм, білу сорочку та краватку.

Я зайшов додому. Мене як завжди зустріла мама. Вона сказала, що до нас скоро приїде дід. Тільки на день, а не як тоді на два тижні, що добре. Мама приготувала обід, ми з нею сіли їсти.

- Соломія погодилась піти на зимовий бал?

- Ні. Та я все одно хочу, щоб вона туди пішла. І я до речі хочу попросити твоєї допомоги

- Що саме тобі допомогти?

- Вибрати для Мії сукню. Я сподіваюсь, що коли вона побачить її, то може підемо

- Добре, я допоможу. Можемо почати зараз, якщо є бажання

- Є

- То треба нести комп’ютер

Я швидко доїв суп та взяв ноут бук, а мама прибрала посуд, просто поскладала тарілки у посудомийку. Я поставив комп’ютер на стіл. Мама відкрила сайт на якому собі замовляє речі.

- Знаєш її розмір?

- XS

- Ого, то треба дійсно шукати, бо таких не так і багато. Добре, що у мене розмір M. Тоді так поставимо фільтр — мама поставила фільтр, тільки довгі сукні, тобто нижче колін, розмір XS. І натиснула на кнопку пошук — тепер дивимось

- Який же тут вибір... очі розбігаються

- Чесно, думала вибору буде менше, хоча сім сторінок, ну що ж дивимось... як тобі ця сукня?

Мама показала на сукню, яка була червоного кольору з відкритими плечима, спідниця до колін, а далі була прозора спідниця.

- Ні, фу

- А ця?

Сукня білого кольору, схожа на весільну.

- Мамо, вибір у тебе з крайностей в крайність. Вона ж не буде одружуватись, це просто бал

- Сукня біла, неначе сніг, що тобі не подобається. Ну, добре гортаємо сторінку далі

- О, давай подивимось цю — мама відкрила вкладку цієї сукні. Сукня виглядала дуже красиво. Вона виглядала як сукня у Попелюшки.

- Впевнений?

- На сто відсотків. А там є її розмір?

- Так, подивимось... так є XS. Тобі пощастило. Замовити?

- Коли привезуть, якщо замовити зараз?

- У... суботу

- Хм... це добре

- Туфлі потрібні?

- Думаю, що так. У неї тридцять п’ятий розмір

- Вона у тебе така маленька — мама здивовано подивилась на мене та посміхнулась

- Так. Маленька, тендітна, а головне моя — мама подивилась на мене та розпливлась у посмішці.

Ми замовили цю сукню та ще плюс до цього туфлі на невеликому каблуку та ланцюжок. Сподіваюсь, що Соломії цей подарунок сподобається.