8 глава "Завдання з біології"

Наступний день.

Арсен.

Я прийшов до школи, мене як завжди чекає моя компанія. Як завжди я приходжу останній. До цього всі звикли, тому мені нічого з приводу цього не сказали. Ми зайшли у клас, я зразу помітив, що Соломія як завжди сидить на своєму місці. Вона вже щось читає, швидше за все підручник з біології, бо у нас саме біологія перший урок. Ми всі сіли на свої місця, я як завжди сиджу з Анею. Просто я їй трохи допомагаю, тому й сидимо разом. Зайшла вчителька та почала щось писати. Ця вчителька до речі наш класний керівник, Альбіна Мирославівна. Вона писала наші імена, тільки хлопців, що було дивно. Почався урок. Вчителька подивилась на нас, ми привітались.

- У вас є питання щодо того чому ваші імена написані на дошці? Зараз я вам все поясню. Річ у тім, що вам треба вибрати пари для того, щоб разом написати роботу. Імена на дошці саме хлопців, бо вони обиратимуть у пару собі дівчину. Оскільки вас порівну, це буде зробити легко. Почнімо — сказала вона. Вчителька запитала всіх, залишились дівчата, яких звати Рита, я не здивований, бо у неї такий характер, що просто жах. Також залишилась Яна, Ліза, ну і звичайно Соломія. Вона як завжди щось малює чи то пише, не знаю.

- Арсене, кого ви б хотіли взяти у пару?

- Соломію — на мене всі подивились здивовано, і Соломія була у цьому числі.

- Впевнені?

- Так — сказав я, вчителька написала навпроти мого ім'я, ім’я Соломії. Рита подивилась на мене не тямущим поглядом. Вона напевно подумала, що я виберу її. Як я раніше сказав, що вона просто нестерпна. А Соломію я обрав по одній простій причині, я хочу з нею провести більше часу. І ніхто не буде здивований чому ми спілкуємось.

Вчителька дала нам завдання. Я сів біля Соломії, ми почали читати питання. Цілий урок ми розбирали, що треба буде написати. Зробили нотатки, тепер треба шукати інформацію у бібліотеці та й в Інтернеті. Але через те, що читати мені подобається більше, я запропонував Соломії після цього уроку зайти у бібліотеку, на що вона погодилась.

Урок закінчився, Соломія швидко зібрала всі книги та зошити та сказала, що почекає мене у коридорі. Я вже поклав останній зошит собі у рюкзак, як побачив, що до мене підійшли друзі.

- Ти дійсно вибрав у пару цю Соломію?

- Так, а чого тебе це так дивує?

- Міг би обрати когось з нас

- Міг, але не захотів

- Чому?

- Чесно, мені не хочеться з кимось з вас працювати

- А з Соломією хочеш?

- Та вона потягне тебе на дно з її знаннями

- Те, що вона отримує погані оцінки це ще нічого не означає

- А чого ти її так захищаєш?

- Бо ви на неї налетіли як шуліки. Чесно, мені огидно те, що ви говорите про неї. Це не правильно

- А захищати її правильно?

- Так

- Ох, ти пошкодуєш ще про свій вибір

- Це погроза?

- Попередження за те, що зробив помилку. Вона одна суцільна помилка

- Мені огидно вас слухати — сказав я та вийшов з класу. Біля дверей Соломії не було. Може вона чула, що казали однокласники? Якщо так? То це погано. Я ж її захищав, хоча можливо знаєте, як буває почув декілька образливих фраз та зробив свої висновки. Знаю таких людей, та зараз мова не про них.

Я швидким кроком дійшов до бібліотеки. Запитав у бібліотекарки чи заходила сюди Соломія Давиденко. На що вона мені відповіла “Так, заходила. Ось тільки не помітила в яку сторону вона пішла”. Я пішов шукати Соломію. Бібліотека у нас велика тому шукав однокласницю довго. І все ж знайшов. Вона сидить на підлозі у кінці залу з книжкою у руках. Книжка прикриває її обличчя, тому спочатку було не зрозуміло у якому вона настрої. Я підійшов до неї та почув схлип. Вона плаче, а книгою прикрилась аби не було видно. І мені очевидно чому вона плаче. Я сів біля неї, а після забрав у неї з рук книгу. А після подивився на неї. Обличчя у неї червоне та все у сльозах.

- Ти чула як я розмовляв з однокласниками про тебе? — вона кивнула головою, що так, а після подивилась на мене. Я не задумуючись, взяв її рюкзак, дістав з нього серветки. Дав одну серветку їй — що ти чула?

Соломія витерла сльози.

- Вони вважають мене помилкою... Рита сказала, що я помилка — пошепки сказала однокласниця.

- Не бери близько до серця ці слова. Вони самі не розуміють що кажуть

- Ти справді так думаєш?

- Авжеж. Я багато чув, що вони про тебе кажуть та це все повна маячня. Вони тебе не знають

- Не знають... це правда... хоча ми вчимось разом з першого класу. А мене ти чому вибрав?

- Хочу з тобою робити це завдання

- Не боїшся, що у мене зі знаннями все погано?

- Ти знову цитуєш однокласників? Якщо так, то ні. Я чомусь впевнений, що ми зробимо це завдання на відмінно

- Оптиміст

- Завжди таким був та буду... — я посміхнувся — і мене не хвилює якої думки про тебе однокласники. Головне, що я про тебе хорошої думки, а все інше не важливо

- Ніколи не думала, що ти зі мною заговориш... і тим більше поцілуєш, а зараз ще разом робити завдання будемо — я посміхнувся

- Сказати чому, я до тебе підійшов тоді у класі музики?

- Ну, скажи — вона подивилась на мене вже з посмішкою.

- Давно хотів з тобою поговорити, підійти та познайомитись. Ти мені подобаєшся... не дарма ж я тебе поцілував

- Арсене, я тобі можу сказати, те, що тебе можливо здивує... хоча чому здивує... це був мій перший поцілунок, на який я взагалі не очікувала — в принципі я так і подумав, але тепер вона це сама сказала.

- Я не здивований — сказав я та подивився на Соломію. У неї щічки покрились рум’янцем і до цього ж вона посміхається.

- Ми будемо щось шукати з нашого завдання зараз? — перевела вона тему.

- Давай вже не сьогодні. Краще ходімо, прогуляймось

- Так, ще уроки не закінчились

- Мене це не зупиняє, а вже завтра почнемо шукати інформацію, то як?

- Ну, пішли — я встав, подав руку Соломії, вона встала. Однокласниця взяла свій рюкзак, ми пішли зі школи — я думаю, що нам нічого не буде, якщо ми пропустимо сьогоднішні уроки