7 глава "Перше вибачення"

Наступний день.

Соломія.

Я як завжди встала, зібралась та пішла у школу. Як тільки-но вийшла з під’їзду мене покликав Роман. Він також вийшов, щоб їхати у ліцей. Нам йти майже в одну сторону, тому я його почекала.

- Нам треба поговорити

- Про що?

- Про твого однокласника, Арсена?

- Ти з ним познайомився — зробила висновок я.

- Довелось

- І що ж він від тебе хотів?

- Ось про це я хотів з тобою поговорити, розповісти про це

- Не тягни, давай кажи

- Він розпитував мене про тебе. Сказав, що хоче вибачитись та не знає як. Просив допомогти

- Як? — зі здивуванням запитала я.

- Він же знає, що я тебе знаю добре. Просив аби я про тебе щось розповів, щоб вибачитись було легше, так би мовити

- І, що ж ти йому розповів?

- Нічого. Я сказав аби він сам розібрався та подумав, як вибачитись перед тобою

- Ого

- А ти думала, що я йому щось розкажу

- Чесно, то так, але дякую, що не розповів

- Ну, це його проблема, тому тільки йому її вирішувати

- Подивимось, що він вигадає. Мені вже цікаво — я почала сміятися. Ми підійшли до зупинки маршрутки, на якій повинен їхати у ліцей Роман.

- Потім розповіси

- Домовились. Ну, що ж тоді гарного дня — сказала я. Він залишився чекати маршрутку, а я пройшла зупинку та пішла далі. Вистачило в Арсена сміливості, щоб познайомитись з Романом. А ще й питати у нього про мене. І я вже перестаю сумніватись, що я подобаюсь Арсену, бо я дійсно йому подобаюсь. Не дарма ж він мене поцілував. Хм, дивно, а чим же я могла його зачепити? Своєю замкненістю? Ні, ну як замкнені у собі люди можуть комусь подобатись? Зовнішністю? Не думаю, що я йому подобаюсь зовнішністю, адже його оточують дівчата гарніше за мене. Розумом, тут теж мимо, бо вчусь погано. Тоді я не розумію чим. З цими думками я не помітила як прийшла у школу. Я зайшла у клас історії. Почався урок. Історик подивився на всіх, а після задав перше питання зі списку. Запитав саме мене. Я відповіла на питання без ніяких проблем. Ніхто з однокласників не був здивований, бо історію я знаю. Після питали всіх інших, Арсен був у тому числі. Я була здивована коли вчитель поставив йому оцінку на бал нижче ніж мені. Він же так все добре знає.

Всі інші уроки пройшли добре. Почалась перерва перед останнім уроком, я перейшла швиденько в інший клас. Відкрила книгу з англійської мови та почала читати текст, який треба вивчити на пам’ять. І раптом я побачила, що хтось сів за парту перед ді мною. Він сів обличчям до мене, я опустила книгу та побачила Арсена. Він непомітно посміхнувся.

- Можна я сяду тут, перед тобою?

- А я можу тобі заборонити?

- Не знаю, то як?

- Сиди — сказала я

- Дякую — Арсен не переставав на мене дивитись.

- Що?

- Я хочу з тобою поговорити

- Про що? — я удала наче не розумію нічого, але я все прекрасно розумію. Зараз почнуться вибачення.

- Ти знаєш про що. Я хочу, щоб ти мене вислухала — я подивилась на годинник, який висить на стіні.

- У тебе є хвилина, бо саме стільки залишилось до початку уроку

- Пробач мені, Соломіє. Я не повинен був тебе цілувати — він це казав пошепки, щоб якщо що, то однокласники це не почули, хоча вони вже здивовані, бо Арсен підійшов до мене — я зрозумів, що зробив помилку... величезну помилку. Мені пояснили, що ти поважаєш свій особистий простір

- Хто пояснив, Роман?

- Ні. Я так розумію він розказав тобі все

- А як же, ми з ним найкращі друзі

- Він сказав, щоб я все дізнався сам та вибачення повинні бути обдуманими, тому ось — він протягнув мені якийсь пакунок — подивись, що там — я подивилась в пакунок

- Мг... олівці, шоколадка і... троянда?

- Так

- Ти хочеш, щоб у мене з’явилась алергія? Бо у мене алергія на квіти. А після ще й діатез?

- Соломіє, у тебе дійсно алергія на квіти?

- Так — він не став казати, що типу не знав і все таке, адже дійсно звідки він міг це знати? Про це знають тільки мої батьки та Роман, ну, якщо не рахувати лікарів. Я частий гість у лікарні весною.

- Пробач

- Нічого — я віддала йому швиденько пакет, щоб мене не обсипало прищами.

- Візьми хоча б олівці та шоколадку — він дістав їх з пакунка та поклав на парту.

- Дякую

- Вибачення прийняті?

- Добре, я тебе пробачаю

- Я можу тебе запросити на побачення? — я здивовано подивилась на нього — обіцяю тебе не чіпати взагалі

- Ну, тоді, так

- Давай після цього уроку сходимо кудись

- Добре. До речі, урок вже почався як дві хвилини тому. Ти не вклався у час — я посміхнулась.

- Бо перебила мене — Арсен посміхнувся мені у відповідь, а після розвернувся до вчителя. Ми почали слухати, що вона каже.

Урок пройшов швидко, всі розповідали текст. Я його теж розповіла і на диво добре, бо вчила довго, але нічого не могла запам’ятати.

Закінчились уроки, ми з Арсеном вирішили не зразу йти кудись, а спочатку зайти додому, адже не хочеться йти на побачення з рюкзаками та ще й плюс у шкільній формі.

Я зайшла додому. Дома нікого, тато на роботі, а мама написала, що вона з тіткою Ларою кудись поїхали та будуть дома лише завтра. Вечерю мені готувати не доведеться, адже мама приготувала її до того як поїхати. Я швиденько роздяглась та побігла у кімнату. Поклавши рюкзак на стілець, відкрила шафу та подивилась, що я можу одягти на побачення з Арсеном. На очі потрапили голубі джинси та червона тепла кофта, яка ще мамина та мені вона за розміром. Кофта зберегла свою форму та на вигляд не зіпсована, бо на скільки я знаю цій кофті років більше, ніж мені. Я швиденько одяглась, підправила собі зачіску та вийшла у коридор. Додому прийшов тато. Він подивився на мене.

- Привіт, ти кудись йдеш?

- Гуляти — тато здивовано подивився на мене, але посміхнувся.