6 глава "Спогади про побачення"

Два тижні потому. Понеділок.

Соломія.

Ці не заплановані канікули я просиділа дома. Після цього побачення на вулицю я ні ногою. Весь час сиділа у своїй кімнаті та прокручувала всю ситуацію побачення у голові, а малювалось на папері тільки одне. Малювала те як ми стоїмо у дворі і його поцілунок. Не знаю чому, але це мене дуже зачепило. До мене декілька разів приходив Роман, а так ми просто переписувались у Фейсбуці. Після того як я тоді забігла додому, мама почала мене випитувати все та я їй сказала лише декілька слів. В цей день до мене прийшов Роман, може мама його покликала або він сам захотів прийти я не знаю, та мені це аніскілечки не цікавить. Я як тоді пам’ятаю нашу з ним розмову.

“- Давай, розповідай, що вже трапилось? Ти була на побаченні?

- Була, але краще б не ходила

- Він тебе образив?

- Ні. Він мене не образив... просто в кінці побачення він мене поцілував

- Вау, навіть так?

- Мг. Та реакція моя була не дуже. Не знаю, що буде у школі

- Я не зрозумів. Яка була реакція?

- Я йому дала ляпас... не очікувала я на цей поцілунок. Він порушив мій особистий простір

- Хотів би сказати, що я тебе аж ніяк не розумію та це буде не правда

- Скажи мені, я дурепа?

- Зовсім ні. Я думаю, що саме від тебе така реакція очікувана

- Дякую — я встала зі стільця та підійшла до Романа. Він теж встав, я його обійняла. Якщо я хочу когось обійняти, я обіймаю. Якщо ж не хочу, то це буде не добре, якщо мене обіймуть — дякую, що розумієш мене

- По-іншому бути не може — я подивилась на нього та посміхнулась — що будемо робити?

- Не знаю. Може подивимось якийсь фільм

- Було б добре

- Я тоді зроблю нам чай та візьму якісь смаколики — я підійшла до дверей та відчинила їх. За дверима стояла мама. В принципі я на це й очікувала — ...підслуховуєш?

- Ні, тільки що підійшла

- Я так не думаю — я посміхнулась. Знаю свою маму, вона дійсно підслуховувала.”

Я прийшла у школу, як завжди остання парта — моє улюблене місце. Я побачила як у клас зайшов Арсен. Він зайшов зі своєю звичайною компанією з трьох дівчат та двох хлопців, загалом їх шестеро. І ці дівчата, які з ними у компанії закохані в Арсена. Та він тоді сказав, що його вони не цікавлять. Почались уроки, мене вже не питають як було раніше, тому я на деяких уроках сиділа та малювала. Я помітила, що Арсен час від часу дивиться на мене. Я ж на нього дивитись не хотіла, але декілька разів все ж подивилась на нього. Цікаво, а як він почувався після нашого побачення? Уявити навіть складно.

Закінчились уроки. Я швидко вийшла з класу та швидко пішла на вихід. Я майже бігла, курточку навіть не одягла аби тільки швидше вийти зі школи. Коли ж я вийшла зі школи, то помітила, що позаду мене йде Арсен. Цікаво, що ж він кидає свою компанію? Він, що не хоче з ними спілкуватись.

- Соломіє, почекай — він підбіг до мене. А я й не думала зупинятись — нам треба поговорити і надягни курточку, а то на вулиці дуже холодно

- Мені не холодно, а що хвилюєшся, що я захворію? І взагалі про що розмовляти?

- Про те, що сталося два тижні тому

- Про поцілунок — зробила висновок я.

- Саме так. Ти пробач мені, я не знав, що я тебе так ображу

- І коли ти зрозумів, що зробив не правильно? — я зупинилась та подивилась йому в очі

- Після того, як ти забігла у під’їзд

- Хм, якось швидко — зі здивуванням сказала я — та вибачення не приймаються — я пішла далі, а Арсен навіть не намагався за мною бігти, мабуть, що зрозумів, що бігти за мною це безглуздо.

Арсен.

Ці два тижні я зовсім не бачив Соломію. Весь час згадував наше побачення, милу бесіду, її червоне обличчя, коли вона дізналась, що мені цікава вона та помилку, а тобто поцілунок.

Коли я прийшов додому після вечірки з якої збіг мама у мене випитала все, бо поводився я якось підозріло як вона мені сказала. І на скільки я пам’ятаю розмова у нас була такою.

“Я прийшов додому, зразу пішов у свою кімнату, як це буває завжди. Мама зовсім не заходить у мою кімнату та цього разу до мене зайшла. Вона подивилась на мене.

- Арсене, що сталося?

- Нічого

- Та я бачу, що нічого. Давай розповідай — вона сіла на ліжко, де вже сидів я.

- Ну, добре. Все одно не відчепишся

- Не відчеплюсь

- Я все ж зробив дурницю на побаченні з Соломією

- Яку?

- Я її поцілував... а після отримав ляпас

- Ти казав, що вона замкнена

- Так

- У мене є припущення чому так воно сталося. Є люди для яких особистий простір це важливо. Вони ненавидять, коли хтось його порушує. А ти саме це зробив. З нею треба бути обережним. Треба обдумувати свої дії перш ніж зробити їх. Розумієш?

- Розумію, але що мені тепер робити?

- Я бачу вона сильно тебе зачепила

- Весь час про неї думаю, тому так

- Спробуй вибачитись

- Звісно, що спробую

Ми ще трохи порозмовляли з мамою про Соломію, а після вона розповідала як вона себе почуває, бо я про це спитав.”

Сьогодні нарешті я її побачив. Вона поводиться як завжди. Сіла як завжди за останню парту, на мене взагалі ні разу не подивилась. І ще я помітив, що вона практично на кожному уроці щось малювала. І не болить же у неї рука ось так малювати довго.

Тепер я дивлюсь як вона швидким темпом від мене йде. Вона мене не вибачила та й розмова у нас не склалася, хоча я думав, що вона хоч вислухає мене. А вона й слухати не захотіла.

Я йду додому та бачу вже знайомого хлопця. Він вже підійшов до під’їзду та витягнув ключ аби відчинити двері. Я до нього підбіг.