5 глава "Побачення"

Наступний день.

Соломія.

Сьогодні я прокинулась о дев’ятій ранку. На кухні вже чутно голоси батьків. Хоч батьки повернулись позавчора та тато вже ходить на роботу. Він в Італії був як у відрядженні скажімо так. Бо просто працював з італійькими колегами.

Я пройшла на кухню. Мене зразу помітили батьки.

- Доброго ранку, Міє

- Чому та рано встала?

- Та, щось не спиться, а ще я йду через дві години гуляти

- Гуляти? — здивовано запитала мама — з ким?

- Не з Романом якщо що. Я йду гуляти з однокласником.

- Звідколи ти спілкуєшся з однокласниками?

- Андрію, що за питання. Це добре, що вона хоч з кимось спілкується

- Так, Олесю, ти права. Ну, що ж гуляйте тут, а я пішов на роботу

- Гарного дня, татусь

Тато швиденько одягнувся та вийшов з квартири, а мама подивилась на мене.

- Я так розумію, що сьогодні у тебе побачення — мама посміхнулась.

- Мабуть

- Не, мабуть, а це точно побачення. Давай тоді збирайся

Я пішла у ванну кімнату. Почистила зуби, вмила обличчя та просто розчесала волосся. Не подобається мені робити різні зачіски. Мама мені пропонувала, щоб я нафарбувала собі вії та я не захотіла. Я скористалась виключно помадою, точніше блиском. Одягла теплу сукню синього кольору та білу курточку і звичайно чорні чоботи під колір колготків. Взяла рюкзачок, який я завжди ношу, коли йду гуляти. Він у мене синього кольору.

Вийшла на вулицю рівно об одинадцятій годині та побачила, що Арсен вже стоїть біля мого під’їзду.

- Доброго ранку, давно чекаєш?

- Тільки що підійшов. А ти не даєш чекати на себе — він посміхнувся, а після додав — що добре

- Ненавиджу запізнюватись. Пунктуальність на першому місці

- Рідко таке почуєш від дівчини. Ну, добре, ходімо у кав’ярню. Знаю неподалік затишну кав’ярню — ми пішли у сторону школи та після пройшли її. Пройшли ще сто метрів та побачили кав’ярню. Тут є тераса, але оскільки на вулиці зима, то на терасі людей немає. Ми зайшли у кав’ярню. З самого порогу відчутно запах кави, що мені сподобалось. Ми сіли за останній вільний столик, а він був між вікнами. Арсен нам пішов, купити каву та круасани. Оскільки ми обоє не снідали, то хочемо їсти.

Ми сидимо та п’ємо нашу каву. Арсен дивиться на мене. А я повірити не можу, що найкрасивіший хлопець нашої школи запросив мене з ним погуляти. І що я сиджу навпроти нього та дивлюсь на нього.

- Вигляд маєш чудовий

- Дякую

- Скажи, чому ти ні з ким не спілкуєшся окрім свого друга

- Я ж наче казала, що мені тільки з ним комфортно спілкуватись. А взагалі я думаю, це через те, що я окрім нього в дитинстві ні з ким не спілкувалась

- Лише з ним?

- Так. А ти я бачу комунікабельний, багато друзів маєш

- Це так, але іноді їх дуже багато

- Тебе практично дівчата оточують

- Це правда — він почав сміятись — коли я був маленьким до моїх батьків приходили друзі, майже у кожного були діти і це були виключно дівчата

- Серйозно?

- Так, тому й спілкуватись мені з ними легше, ніж з хлопцями

- І багато дівчат закохані в тебе

- Тільки це мені аж ніяк не хвилює. Вони для мене не цікаві

- А хто ж тобі цікавий?

- Мені цікава лише одна дівчина. Ти мені цікава — у мене напевно щоки почервоніли, бо мене реально кинуло у жар. І взагалі якесь не зрозуміле відчуття. Я цікава цьому хлопцю. Не можу в це повірити. Він дивиться на мене та посміхається, а я не знаю куди себе подіти.

- Пробач, але мені треба відійти — я встала зі стільця та швидким темпом пішла у вбиральню. Я стала біля дзеркала та подивилась на себе. Моє лице дійсно червоне. Я почала вмиватись та трохи приходити до тями. А у голові у мене проносяться слова Арсена “Ти мені цікава” для мене це зараз як луна, бо звучать все знову та знову. Простоявши декілька хвилин, я заспокоїлась. Трохи привела себе до порядку та вийшла з вбиральні. Підійшла до столика.

- Все добре?

- Так — я сіла на стілець.

Ми з ним ще говорили, але вже не про те, хто та кому подобається. Ми говорили про його сім’ю. Виявляється у нього цікаве життя. Він скоро приєднається до сімейного бізнесу. Це круто та як він сказав, що його аніскілечки це не цікавить. І, що після закінчення навчання їде вчитися у Штати.

О другій годині ми вийшли на вулицю. Ох, і довго ми були у кав’ярні. Спілкувались, я так багато цікавого дізналась про Арсена, а про себе я всього трохи розповіла. Мені його було цікаво слухати, а про себе говорити не хотілось взагалі. Він, мабуть, розраховував, що це буде навпаки, бо хотів говорити про мене.

Ми стоїмо біля мого під’їзду. Він мене провів. І раптом він зробив дію, яка мене вивела з рівноваги. Він порушив мій особистий простір, що я нікому цього не дозволяю робити. Він мене поцілував. Може треба було радіти, типу “Ура, мене поцілував Арсен” й тому подібне. Реакція у мене була геть інша. Я дала йому ляпас та забігла у під’їзд. Пробігла один проліт та подивилась у вікно. Він досі стоїть, він напевно не розуміє, що відбулось. А я скажу, що відбулось. Я нікому ще не дозволяла себе цілувати в губи. Це порушує мій особистий простір. А він для мене важливий. Хтось скаже, що я дурепа, але це моє життя. І так це був мій перший поцілунок.

Арсен.

Сьогодні я прокинувся з думками, що у мене побачення з Соломією. Прокинувся о сьомій ранку, ніколи зі своєї волі так рано не прокидаюсь. А сьогодні прокинувся, це через нервування чи що? Лежав крутився довго. Чув як тато пішов на роботу, він поїхав сьогодні з перевіркою в офіс, який знаходиться на іншому кінці міста. Мама як завжди дома сидить. У неї тут багато справ, а вчора вона приголомшила нас такою новиною, що у тата та й у мене роти повідкривались. Виявляється мама вагітна, і це вже третій місяць. Мама, хоча худенька та по ній не було видно фізичних змін. Я звичайно помічав, що зранку вона сидить довго у ванній кімнаті, але якось не придавав цьому значення. І тепер зрозуміло чому вона там сиділа, у неї був токсикоз. І мені вже цікаво, хто ж у мене буде брат чи сестра.