4 глава "Невже таке буде?"

Соломія.

Після того як Роман допоміг мені з домашнім завданням, він мені запропонував сходити з ним у якусь кав’ярню. Я вагалась довго. Мама мене вигнала гуляти з Романом. Вона його знає, тому точно не проти аби ми сходили з ним кудись. Як вона сказала “Йдіть погуляйте. Романе, витягни її кудись, щоб вона погуляла, а то тільки дома сидить та весь час малює”. Рома з радістю погодився, бо як я й казала, що я йому подобаюсь.

А що з приводу уроків, то Роман добре пояснює, я все розумію. Як я йому сказала “Ти мій особистий репетитор”, а він додав “І поміть грошей я за це не беру”. Мене ця фраза розсмішила та він теж після сміятись почав.

Ми зайшли з ним у найближчу кав’ярню. Роман нам купив по чашці американо та тістечка. Він знає, що я люблю їсти солодке. І це правда, мені подобаються цукерки, шоколадки, особливо подобаються тістечка.

Ми з Романом почали пити каву та їсти тістечка та ще й розмовляти.

- Я бачив ти підійшла до будинку з якимось хлопцем? Хто він такий?

- Ревнуєш?

- Ну, ти даєш. Як завжди відповідаєш питанням на питання

- Це мій однокласник, Арсен. У нього багато друзів, типу найкрасивіший хлопець у школі та ще й плюс розумний. Сама не розумію чому він зі мною говорив та ще й додому провів

- Хм, дійсно дивно. Та у мене все ж є припущення

- Яке?

- Ти йому подобаєшся — я почала сміятись з цих слів.

- Щоб я сподобалась йому, не сміши мене

- Я кажу серйозно... — Роман подивився на мене — я знаю про що кажу

- Я думаю, що це якась маячня. Ну, не можу я подобатись таким як він

- Чому?

- Не знаю. Це просто моя думка

- Я щось думаю, що він до тебе завтра підійде знову. Закладемось, якщо він до тебе підійде...

- То що?

- То ти мене поцілуєш

- У щічку — додала я, Роман лише посміхнувся.

- У тебе умова якась буде?

- Думаю, що ні — я посміхнулась.

Ми допили свою каву та пішли додому. По дорозі додому ми ще розмовляли про мене та Арсена. І ось цікаво, а Роман буде правий? Чесно, я не знаю, але знаю одне Роман не просто так поставив цю умову. Він дійсно думає, що Арсен до мене підійде. Ну, подивимось, що буде завтра.

Ранок. Я прокинулась з розумінням того, що сьогодні короткий навчальний день. І все ж розслаблятись не варто, бо сьогодні такі предмети, вчителі яких мене точно запитають. У мене сьогодні алгебра, економіка, історія України та українська мова. Останні два предмети мені подобаються, особливо історія. Хоч по одному з предметів у мене немає проблем.

Я прийшла у школу у гарному настрої. Ці два дні у мене лише гарний настрій, бо батьки дома і у квартирі тепер мені зовсім не самотньо, що дуже добре.

Почався урок. Мене запитали у першу чергу, я відповіла на всі поставлені питання правильно. Вчителька була здивована. Подобається мені останнім часом обличчя вчителів, коли вони мені ставлять хороші оцінки.

Після четвертого уроку я вже зібралась швиденько вийти зі школи та побігти додому, адже хочу провести день з мамою. Тато пішов на роботу, а мама залишилась дома. Сказала, що чекатиме на мене, щоб разом піти на шопінг.

Тільки збиралась відчинити вхідні двері школи як почула голос Арсена.

- Соломіє, можна тебе на хвилинку

Я до нього повернулась.

- Так — Арсен швидко підійшов до мене.

- Як у тебе справи?

- Ем... добре, а до чого це питання?

- Просто хотів запитати. А, що ти зараз робити будеш?

- Додому піду. З мамою підемо по магазинах, а, що?

- Хотів би запросити тебе на чашку кави

- Серйозно? У тебе реально є час аби приділити його мені? — зі здивуванням запитала я

- Так

- А як же твої друзі?

- Я їм сказав, що у мене є справи. Хочу ближче з тобою познайомитись. То як?

- Пробач, але ні. Ми з мамою хочемо піти на шопінг. І взагалі хочу з нею провести час. Давно її не бачила

- Ну, хоч дозволиш провести тебе до будинку?

- Це можна — я посміхнулась, ми вийшли з будівлі школи. Пішли у сторону наших будинків. Я розповіла трохи про батьків, що типу не бачила їх давно. Хочу з мамою провести час, бо давно не гуляли разом. Арсен сказав, що він все прекрасно розуміє, тому не ображається на те, що я з ним не проведу час. У нього з’явився час аби провести його з друзями.

По дорозі додому я побачила Романа. Він посміхнувся на всі свої тридцять два зуби, а після зробив два жести. І я в принципі це очікувала побачити. Він вказівним пальцем два рази постукав свою щоку, таким чином нагадав мені про поцілунок. І другий жест був по типу подзвони мені. Звісно я йому подзвоню як домовлялись ще вчора до того як я зайшла у свою квартиру.

Ми підійшли до мого будинку.

- Ну, що ж дякую, що провів

- Що ти робиш завтра? І взагалі на ці два тижні є якісь плани?

- Щодо завтра, я вільна. І на ці два тижні планів немає. А, що?

- Я все ж хочу з тобою посидіти у якійсь кав’ярні. Сподіваюсь, ти не проти зустрітися завтра

- Ну, давай. На котру годину?

- Я буду біля твого будинку об одинадцятій ранку

- Добре. Я, мабуть, вже піду — я зайшла у під’їзд. І не встигла я кроку зробити як почула дзвінок свого мобільного. Я дістала його з кишені.

- Так, Романе

- Я так розумію, ти вже дома

- Майже. Я в під’їзді — я пішла пішки на третій поверх — і взагалі-то я думала, що я повинна тобі подзвонити

- Зайди до мене через десять хвилин. А подзвонив, це просто перестраховка, аби точно зустрітись — я почала сміятись. Друг як завжди, у своєму репертуарі. Він завжди так робить.

Я зайшла у квартиру. Мене зустріла мама. Я їй сказала, що я зайду до Романа. Вона відреагувала на це добре. Я вже казала чому.

Зайшла у свою кімнату, поклала наплічник на стілець та пішла до Романа. Адже поки я розмовляла з мамою десять хвилин вже пройшло. І я до речі чула як він зайшов у свою квартиру.