3 глава "Перша розмова"

Понеділок.

Соломія.

Сьогодні я прийшла у школу у гарному настрої. Вчора повернулись мої батьки. Ми провели з ними весь день. Спочатку їздили гуляти, а після тітка Лара запросила всіх нас зайти до неї у гості. Що ми й зробили. Поки мої батьки розмовляли з тіткою Ларою, я з Романом сиділи у його кімнаті. Він мені допоміг ще з деякими предметами. Він сказав, що я молодець, що я типу лінуюсь щось робити. І якщо буду нормально слухати вчителів, а не літати десь у своїх думках, то вчитися буду на відмінно. До цих слів я прислухаюсь, можливо дійсно я десь у своїх думках завжди.

Я прийшла у школу, у нас повинен бути першим урок алгебри, який до речі, Роман мені теж пояснював. Так ось, почався урок. Вчителька почала з перевірки домашнього завдання. І кого першого запитали? Звичайно мене. Я дійсно все добре запам'ятала, тому відповісти мені було зовсім не складно. Я відповіла, а у вчительки та деяких моїх однокласників відкрився рот. Вони не очікували, що я можу відповісти та ще й без помилок. Вчительці довелось поставити мені оцінку на відмінно, що мене потішило. Вчителька сказала, що я молодець.

Всі інші уроки проходили майже так само. Бо мене на кожному уроці питали. Був ще урок фізкультури, де всі грали у волейбол. Я ж у цьому участі не брала, бо не хочу грати у цю гру. Після уроку я попросила ключі від кабінету музики, де ми тільки граємо на музичних інструментах. Мені дали ключ без проблем. Я зайшла у кабінет та почала грати на піаніно. Подобається іноді пограти на музичному інструменті.

Граючи вже десять хвилин я почула стук у двері.

- Можна?

Я побачила, що у дверях стоїть Арсен. Я зі здивуванням подивилась на нього, а після посміхнулась.

- Проходь, якщо хочеш

Він зайшов у кабінет. І я подумала, він, що дійсно пройшов у кабінет, щоб поговорити зі мною? Він буде говорити зі мною? Ем... це ж Арсен. Він спілкується виключно з такими як і він. А зараз я щось чогось не зрозуміла.

- Що ти тут робиш?

- Та ось проходив повз та почув як хтось грає на піаніно

- І вирішив зайти, подивитись — припустила я.

- Саме так. Ти добре граєш

- Дякую — я заклала своє розпущене волосся собі за вухо — я не думала, що коли ти побачиш мене, то підійдеш

- Давно хотів це зробити

- Підійти до мене? — здивовано запитала я.

- Так. Хотів з тобою поговорити

- Про що?

- Швидше за все про кого... про тебе — мене кинуло у жар. Він сказав про мене? Серйозно?

- Про мене? Я щось не розумію, до чого ти це кажеш — я подивилась на Арсена та посміхнулась.

- Можна я сяду за піаніно — я так і не зрозуміла нічого.

- А ти вмієш грати?

- Так. Вчився колись — Арсен сів за піаніно.

- Зіграєш щось?

- Спробую, давно це робив, тому більшість композицій не пам’ятаю. Пам’ятаю лише це — Арсен посміхнувся та почав награвати собачий вальс.

- Круто

- Не кажи, ти граєш набагато краще

- Дякую. Скажи, а, що ти тут робиш? Чому не з друзями?

- Я був в бібліотеці. Хотів посидіти у тиші щось почитати, а після ось зайшов сюди, бо почув як ти граєш. До речі, ти збираєшся йти додому?

- Так

- Може я проведу тебе? Нам по дорозі. Я живу у сусідньому будинку

- Я знаю

- То як?

- Давай — я знизила плечима. А після подумала, він до мене підійшов, почав зі мною розмовляти, а тепер ще додому проведе. Це що сон якийсь? Я не розумію.

Ми вийшли з кабінету, я його закрила. Віддавши ключі вахтеру, ми вийшли зі школи та пішли у сторону наших будинків. Арсен практично весь час дивився на мене, а у мене серце в п’ятки падало та в жар кидало. Найкрасивіший хлопець нашої школи йде біля мене. Це дивно.

- Часто граєш ось так на піаніно?

- Ні. Може раз у декілька місяців

- Зрозуміло. І ще хотів запитати одне

- Ну, питай

- А, що то за хлопець з яким ти в п’ятницю зайшла у під’їзд?

- Ти за мною слідкуєш?

- Зовсім ні. Просто ти закрита така, але все ж з кимось спілкуєшся, то скажеш?

- Це мій друг дитинства, Роман. Ми з ним з малечку знаємо один одного, тому з ним одним мені комфортно спілкуватись, а так я дійсно ні з ким більше не спілкуюсь

- Ну, зі мною зараз спілкуєшся чи тобі зі мною зараз не комфортно спілкуватись? — Арсен подивився на мене, а після непомітно посміхнувся.

- Комфортно — сказати протилежне якось язик не повернувся. Не хочу образити його. Та мені й справді з ним чомусь легко розмовляється. Тільки питання, чому? Може, тому що він перший заговорив, а ще може, тому що він агресивно себе не поводить зі мною.

- Це добре

- А ти справді хотів зі мною просто поговорити?

- Так. Хочу про свою однокласницю знати більше

- То чому ж раніше не підходив? — я зупинилась та подивилась на нього.

- Чесно, я не знаю, але сподіваюсь ми з тобою будемо спілкуватись

- А як же твоя компанія? Що вони скажуть, коли побачать, що ми спілкуємось?

- Чесно, мені не важлива їх думка та їх слова — він посміхнувся. Ми дійшли до мого під’їзду.

- Зрозуміло. Ну, що ж я вже прийшла

- Тоді до завтра

- До завтра — я зайшла у під’їзд та пішла у свою квартиру. Цікаве завершення навчального дня. Я не очікувала, що зі мною заговорить Арсен. Хлопець який спілкується з такими як і він розумними, красивими та популярними. А дівчата як на нього заглядаються. Якщо я не помиляюсь, то у нього немає дівчини. Якби була, то він би зі мною не говорив і тим паче не проводив додому. Хоча це було нам просто по дорозі.

Я зайшла у квартиру. У квартирі пахне їжею, я вже й забула як це. У коридор вийшла мама. Вона посміхнулась.

- Привіт, як день у школі?

Я почала знімати з себе верхній одяг.

- Добре, оцінки хороші отримала

- О, це добре. А, той хлопець хто?

- Мій однокласник, Арсен. Я тобі про нього розповідала