2 глава "Вихідні"

Соломія.

Сиджу біля Романа з підручником по геометрії та з олівцем в руці. Я нічого не розумію, що пояснює Рома. Він подивився на мене.

- Міє, ти мене слухаєш?

- Так... слухаю. Чому питаєш?

- Бо ти наче не тут. Я тобі пояснюю, а ти десь подумки точно не зі мною

- Пробач, можливо дійсно задумалась

- Про що, якщо не секрет

- Та пусте, не звертай уваги

- Ну, добре. Що ж продовжимо вчити чи як?

- Продовжимо

- Тільки слухай мене уважно

- Постараюсь

Так пройшло дві години навчання з Романом. Він пояснював мені геометрію, а я його слухала. Вирішили разом моє домашнє завдання. А після разом приготували вечерю та це й не дивно, бо іноді так проводимо час коли тітка Лара дуже зайнята на роботі. А сьогодні саме такий день. Час з Романом пролітає тільки так. І я іноді ловлю себе на думці, що саме з ним мені комфортно спілкуватись, адже знаємо один одного змалечку.

Ми повечеряли смаженою картоплею зі смаженими яйцями. Знаю, що така їжа зовсім не корисна, але так і хочеться з’їсти хоч раз в тиждень ось таке.

О восьмій вечора Роман пішов додому, а я залишилась одна дома, ну, як завжди. Я прибрала посуд та пішла у свою кімнату. Лягла на ліжко, одягла навушники та почала слухати музику. Малювати щось не хотілось, бо день був важким. Спочатку уроки, а після й домашнє завдання з геометрії. Виявляється я не така й дурна як мені здавалось. Я все ж змогла зрозуміти, що пояснює Роман. Та подивимось, що буде на уроці, особливо на контрольній роботі. Я побачила як мій телефон засвітився. Побачила, що дзвонить мама. Вона завжди дзвонить ввечері приблизно в такий час. Мама знає, що в такий час я нічим особливо важливим не займаюсь. Я взяла слухавку та зразу почула мамин голос.

- Привіт, доню, як ти?

- Привіт, у мене все добре. Ви як?

- У нас теж все добре. У мене є для тебе новина

- Сподіваюсь приємна, бо минулого разу новина була зовсім не приємною

- Не хвилюйся, новина приємна. Ми з татом скоро будемо дома — сказала мама, а у мене сльози на очах з’явились.

- Коли я вас побачу?

- Чекай нас у цю неділю. Ми рано вранці приїжджаємо. Зможемо день разом провести

- Було б чудово. Чекаю вас

- До речі, що там тітка Лара, заходить до тебе?

- Сьогодні ні, бо у неї роботи багато, а взагалі кожен день її бачу. Ось Роман до мене сьогодні заходив. Разом вечеряли

- Це добре. Якщо побачиш її сьогодні перекажи їй вітання і не забудь сказати, що ми скоро приїжджаємо

- Обов’язково передам, якщо побачу

- Ну, тоді цілую та до неділі

- До неділі, матусю — вона поклала слухавку, а я розридалась як маленька дитина. Нарешті мої батьки приїжджають додому. Як я їх давно не бачила, скучила за ними дуже.

Я й не помітила як заснула. Музика якось приспала. Прокинулась я від того, що хтось подзвонив у двері. Я подивилась на годинник. На годиннику вже пів на десяту вечора. Цікаво, хто це може бути? Можливо тітка Лара, але я не впевнена у цьому. Я швидко зістрибнула з ліжка та побігла до дверей. Подивилась у вічко, це дійсно тітка Лара. Я їй відкрила двері.

- Доброго вечора, Соломіє, як ти?

- Проходьте. Не стійте на порозі — тітка Лара пройшла — у мене все добре. Розмовляла з мамою, вона передавала вам вітання

- Дякую

- І сказала, що вони у неділю вже будуть в Україні, додому приїдуть

- О, так це просто чудово. Скучила за ними?

- Дуже — у мене з’явились сльози на очах.

- Тихо, дитино — тітка обійняла мене — скоро побачиш їх. А зараз пропоную тобі піти до мене. Чай поп’ємо, Роман буде радий тебе бачити

- Ми сьогодні бачились, він допоміг мені з домашнім завданням по геометрії, а після повечеряли разом

- Добре, і все ж. Підеш?

- Давайте — я так подумала, а чому б і не сходити у гості? Тим більше, що вона живе квартирою навпроти. Я швиденько взяла телефон та ключі. Закрила двері, а після ми зразу зайшли у квартиру тітки Лари.

- Романе, до нас гості — сказала тітка, я побачила, що зі своєї кімнати вийшов Роман. Я у них тут не вперше, тому знаю де його кімната.

- О, Соломія. Не думав, що я сьогодні ще раз тебе побачу

- Аналогічно — сказала я. Ми з ним почали сміятись, а тітка Лара на нас здивовано подивилась типу “Ви чого смієтесь?” Ми пройшли всі на кухню. Тітка Лара поставила грітися чайник, а ми сіли за стіл.

- Соломія сказала, що її батьки у неділю повертаються додому

- Правда?

- Так, нарешті я їх побачу

За декілька хвилин ми всі втрьох почали пити чай та розмовляти. Тітка Лара розповідала про свою роботу. Вона викладачка в інституті культури, а саме хореограф. Цікава у неї робота, коли я була маленька ми з нею танцювали. Приходила з мамою до тітки Лари. Вони танцювали, займалися йогою і я разом з ними. Це було цікаво.

Після чаювання на кухні тітка Лара сказала, що хоче піти відпочити, але я можу тут ще побути. Я погодилась, тому ми з Романом вирішили подивитись фільм. Після спільного перегляду фільму я пішла додому. Далеко проводжати мене не треба було, тому друг тільки відчинив двері та подивився як я зайшла у квартиру.

Ранок. Я прокинулась об одинадцятій годині ранку з думками, що треба сьогодні поприбирати у квартирі. У нас трикімнатна квартира. У батьківську кімнату я не заходжу. А навіщо? Та все ж пил там треба витерти. Я випила каву та з’їла один круасан. Купую їх на сніданок. І зразу почала прибирати.

Так у прибиранні у мене пройшов день. Втомилась так, що на вечерю приготувала собі тільки два бутерброди та чай з лимоном. Коли повечеряла, то зразу пішла спати, бо вже була десята вечора. А завтра вже повертаються батьки, вже не дочекаюсь цього моменту.

Арсен.

Я лежу та дивлюсь у телефон. Все ж мені вдалось знайти Соломію на Фейсбуці. Закрита вона дівчина? Можливо, та все ж на Фейсбуці сторінку має. Я почав роздивлятись її сторінку, яку на диво всю видно. На основній фотографії у неї фотографія, де вона сидить за піаніно. Цікаво, а вона вміє на ньому грати? Якщо так, то це цікаво, адже я теж граю на піаніно. У моєму оточенні мало хто про це знає. Кожного літа практично весь час знаходився у дідуся та бабусі. І бабуся навчила мене грати на піаніно, хоча дідусь був проти. Він каже, що типу ці знання та вміння мені не потрібні. Що я б краще якусь книгу почитав, але мені дійсно подобається грати на піаніно.