1 глава "Знайомство з персонажами"

Соломія.

Я сиджу за останньою партою у класі та дивлюсь на моїх однокласників. Всі вони спілкуються між собою. Практично вся увага прикута до одного з моїх однокласників. Однокласника звати Арсен. Він найкрасивіший хлопець у нашій школі, принаймні так всі вважають. Мене ж у цьому класі ніхто не помічає, так ніби мене не існує. Та мене це аніскілечки не дивує, бо ж я замкнена в собі та взагалі ні з ким не спілкуюсь. Ось така я вже.

До речі, давайте я розповім про себе. Мене звати Соломія Давиденко. Мені минулого року виповнилось вісімнадцять років. З найпершого класу я вчусь у цій школі. І з найпершого класу я ніби невидимка для всіх. В перших класах спілкувалась виключно з класною керівничкою та потім у нас вона змінилась, бо ж перейшли вже у середню школу. Деякі однокласники змінились, тобто когось батьки перевели в іншу школу, а хтось прийшов до нас. Одним з них був Арсен, який відразу до себе привернув увагу. Він красивий та на додачу розумний. Всі вчителі його хвалили та й по цей день хвалять. Ще трохи і він отримає золоту медаль, чого не скажеш про мене. Я вчусь так собі, бо не дається навчання. Єдине, що мені подобається це малювати.

Моя сім’я це для мене окрема тема, можливо через своїх батьків я й стала такою “сірою мишею”. Мама мене виховувала дома, у садок я не ходила. Коли прийшла у школу, то не знала як взаємодіяти з однолітками. Не знала про що поговорити та просто першою почати розмову. Мені чомусь здається, що мене образять і я буду як завжди плакати. Так, плакати у мене улюблена справа, особливо коли щось не виходить.

Так от, повернемось до моєї сім’ї. У мене є батьки, мама Олеся та тато Андрій. Вони найкращі батьки у світі. Два роки тому вони поїхали з країни на заробітки, я залишилась дома сама, але під наглядом сусідки тітки Лари, у якої є син Роман. І мені щось здається, що цей хлопець закоханий у мене. Ми до речі одного віку. І цікаво так склалося, що і день народження у нас близькі по даті. У мене шістнадцятого травня, а у нього вісімнадцятого травня, тобто я на два дні старше нього. Ми з ним гуляли коли наші мами між собою спілкувались. Єдине його повели в іншу школу. Я пішла вчитися у звичайну школу, а він пішов у ліцей. На скільки я знаю, він відмінник, не те що я. Ха, як виходить цікаво. Він відмінник у ліцеї, а я у звичайній школі погано вчусь.

Сьогодні п’ятниця, а це означає одне, по переду у мене два вихідні. Подобається мені сидіти дома та просто малювати чи робити щось по типу цього.

Я сиджу за партою та одним оком подивилась на компанію однокласників, які спілкуються між собою. І раптом Арсен поглянув на мене. Я відвела від нього погляд, але все одно помітила як він мені посміхнувся. Невже помітив мене? Та ні, маячня якась. Такі як він таких як я не помічають.

Почався урок. Цей урок у нас останній. І це геометрія, добре б було знати її, але не дається мені вона. Чому добре було б знати? Я практично весь час малюю різні сукні чи то костюми. Хотіла б я стати дизайнеркою, але, мабуть, це буде в іншому житті, адже в цьому у мене не так багато часу аби вивчити все та здати ЗНО добре. Домашню роботу я не зробила, бо не зрозуміла нічого. І я впевнена, що мене запитають. І у журналі буде стояти чергова двійка чого зовсім не хочеться.

Вчителька почала перевіряти домашнє завдання. Вона запитувала по своїй системі, спершу запитує слабших, а після розумних. Я серед слабших, тому мені може не повезти. Та на диво, у мене нічого не запитали, що добре. Вчителька почала пояснювати нову тему. Я її старалась уважно слухати та все одно нічого не розуміла. Вчителька подивилась на мене.

- Соломіє, повтори, що я тільки що пояснювала

- Ем...

- Ти як завжди не слухаєш — сказала вона. І це було ствердження — може хтось інший відповість, що я тільки що пояснила — руку підняв Арсен. Він відповів швидко та по суті. Вчителька не задумуючись поставила йому ще одну хорошу оцінку.

Нарешті уроки закінчились. Я вийшла зі школи та пішла у сторону дому. І так задумалась, що не помітила як біля мене з’явився Роман.

- Привіт. Міє, що сталося?

- А, що?.. Привіт. Зі мною все добре

- Я бачу. Твоє насуплене обличчя каже зовсім про інше. Так, що вже сталося?

- Уроки, ось що сталося

- Погані оцінки?

- Угу. Ну не дається мені це навчання, особливо точні науки — я зупинилась та подивилась заплаканими очима на Романа.

- Слухай, то може я допоможу тобі?

- А у тебе є час аби мені допомогти?

- Для тебе завжди час знайдеться — він посміхнувся — і припини плакати, а то обличчя покриється льодом — від його слів я почала сміятися, а він витер мені сльози — можу допомогти з уроками сьогодні, тобто зараз якщо у тебе є час та бажання

- Є. Ходімо до мене — ми пішли у мою квартиру. Де як я вже сказала, живу я сама. Роман у мене дома був не один раз, тому для нього не буде несподіванкою, чому у моїй кімнаті так багато малюнків. Він добре знає моє захоплення.

Арсен.

Я звик, що я завжди у центрі уваги дівчат. Мені це знайомо ще з дитинства, бо саме дівчата мене завжди оточували. У моїх батьків багато друзів і практично у всіх є доньки. І тільки у двох їх друзів сини. Я не буду казати про те, що вмію робити зачіски та робити манікюр, бо це очевидно. Коли підросли, дівчата саме цим займались. Ну і мене заставляли таке робити. Це було кумедно. А зараз ці дівчата зовсім інші. Вони впевнені у собі леді. У кожної, ну майже у кожної є бойфренд. А я як завжди у стороні, бо я для них просто друг і не більше.

Коли мені було десять, я з моїми батьками переїхали в інший район міста. І, щоб у школу було близько йти, а не везти мене через все місто, я пішов у школу, яка у нас практично через дорогу. Мені в ній зразу сподобалось. Цікаві однокласники, вчителі, які мене постійно хвалять. Кому це може не сподобатись? Я почав спілкуватись зі всіма, окрім однієї дівчини. Вона якась відсторонена від усіх. Весь час мовчазна та вигляду не подає, що вона у класі. Соломія робить все, аби її ніхто не бачив. І я спершу її не помічав та на початку цього року ця дівчина мені тільки й потрапляє на очі. Не можу я від неї звести очі. І у мене є одне пояснення цього, вона мені подобається. Її ім’я я дізнався не зразу. Пам’ятаю розмову з однокласниками з приводу неї.