Сонце засліпило очі, від чого Ліроліна перевернулася на інший бік, а тоді потягнулася і сіла в ліжку. Нарешті виспалася.
Оглянулася навколо - при денному світлі її кімнатка здавалася дещо просторішою, ніж здалося ввечері. Хоч вона і пробуде тут лише до завтра, знаходитися цей час у затишній кімнатці краще, ніж у яікійсь дешевій халупі.
Усі меблі тут були дерев'янними. Прямо навпроти дверей було вікно з гірчичного кольору фіранками, а під ним м'яке ліжко. Праворуч від дверей шафа, а ліворуч - туалетний столик та обшитий такою ж що і фіранки тканиною пуф. У столику було дві невеликі шухляди. Коли Ліру заселяли консьєржка зауважила, що одна з них пуста, а в другій містяться дрібнички, що можуть знадобитися, по типу- серветок, прокладок, стопки паперу та чорнила й маленького набору для шиття.
Останній став у нагоді, бо ввечері дівчина розпорола собі лівий рукав сорочки, не помітивши та зачепившись в темряві за ручку дверей.
Знизу долинав свіжий аромат булочок тож швидко перевдягнувшись Ліра побігла крученими сходами донизу у їдальню.
Людей там було небагато, більшість вже певно давно поснідали. На це вказувала і майже повна відсутність страв, а ті що лишилися дівчину не надто приваблювали. Що ж, нормально поїсти доведеться вже пообіді.
— Доброго ранку! - привіталася Ліроліна, щойно до неї дійшла черга, - Мені, будь ласка, оту булочку з абрикосовим повидлом. А також, чи не могли б ви розігріти мені чашку молока? Якщо пам'ятаєте, вчора ввечері заносила вам з проханням зберегти у холоді. І ложечку меду туди, якщо у вас є, буду вдячна!
— Добре, секунду. - огрядна жіночка рушила до кухні, а за декілька хвилин повернулася з великою чашкою теплого коров'ячого молока та булочкою в паперовому пакеті, - Смачного тобі.
— Дякую! - взявши провінцію в обидві руки Ліра неквапом піднялася назад до кімнати.
Зручно вмостившись на ліжечку поставила сніданок на підвіконня і дістала аркуш паперу та чорнила, щоб написати листа батькам. Довго писати настрою не було, тож дівчина лише коротко повідомила, що дісталася без пригод і знайшла хороший мотель, в якому і зупинилася на ці дві ночі.
Погода за вікном була теплою і приємною, тож кинувши листа до скриньки Ліроліна вирішила прогулятися. Довго вагалася чи брати плаща, але знаючи на власному досвіді, що погода буває буде мінливою, тим паче восени таки накинула його на плечі, після чого вийшла надвір.
Гуляючи селом їй на думку раптом спала ідея прогулятися аж до крамнички. Сил у неї було вдосталь, тож недовго думаючи Ліра вирішила не витрачатися на коней і піти пішки. Гора не мала різкого підйому, тож прогулянка обіцяла бути приємною.
До гори вона рушила тією ж дорогою, якою вчора тут і опинилася, й за декілька хвилин вже стояла на тій самій невеличкій площі. От тільки людей цього разу тут було значно більше. Купа продавців та торгівельників закликали купити свої товари, а люди метушилися, усе кудись прямуючи. Обравши лавку де черги було найменше (шість людей), Ліроліна почала заздалегіть продумувати, що б такого взяти, щоб взяти в дорогу на випадок, якщо зголодніє. Адже хто занє, скільки часу там проведе. Попри невеликі розміри крамничок вибір тут був чималим і очі в неї розбігалися від великої моливості вибору.
Коли ж черга нарешті дійшла до неї вона взяла лиш три яблука та декілька слив і поклавши це все до зшитої власноруч сумки-мішка неквапом рушила нагору.
Спершу це було схоже на легку приємну прогулянку. Попри те, що надворі вже давно була осінь, більшість дерев залишалися зеленими, десь було чути тихий спів пташок, а квіти хоч і трохи тьмяніше, продовжували квітнути. Та ближче до середини сили почали вже потроху покидати дівчину і йти стало помітно важче. А щойно пройшовши ще невелику частину шляху Ліра помітила, що як хмари почали потроху затуляти сонце і повіяв прохолодний переддощовий вітерець, залишивши у повітрі свіжу вологу.
Можливо, краще було б повернути назад, та здаватися перед поставленою метою дівчина не звикла, до того ж, всеодно не встигне спуститися швидше, ніж почнеться дощ. Тож Ліра лише присіла на повалене дерево щоб трохи перепочити і рушила собі далі.
Ноги вже боліли, дихання збилося, але думка що до вершини залишилося рукою подати надавала сил нізвідки. Дощ вже почав потроху накрапати, тож їй довелося щільніше закутатися у плащ і накинути капюшон на голову. Як добре, що не повелася на оманливу вранішню погоду. Зранку ж було так сонячно, ні хмаринки!
Нарешті, Ліра побачила широку стежку, що вела до якогось будиночку майже на самй вершині гори.
— Невже... нарешті..? - запихаючись спитала вона, спершись на дерево, щоб відновити дихання.
Тепер, роблячи останні кроки Ліроліна почала напружувати пам'ять. Вона знала, що була тут. Принаймні, так їй казали батьки. Проте... тоді їй було чотири-п'ять, тож не дивно, що як не намагалася впродовж останніх днів, цього місця вона так і не згадала. Що ж, лишалося лише сподіватися, що побачивши будинок, вона згадає його.
Та підійшовши до крамниці зрозуміла, що не може пригадати зовсім нічого.
— Ех...
Тож Лірі не лишалося нічого іншого, крім як обдивитися цю будівлю наче вперше. Крамниця не була великою, та це лише додавало їй затишку. Це був дерев'яний, дещо порісший мохом і плющем одноповерховий будиночок з досить високою мансардою та кількома невеличкими прибудовами. Ліра припустила, що там може бути щось типу складу, а на мансарді місце для прожиття. За таких умов сама крамниця складала лише перший поверх.
Над дерев'яними дверима висіла вивіска засиплена листям та прилипшим брудом. Схоже останніми днями дощів було чимало. Дівчина обережно струсила частину бруду, щоб прочитати напис.
— Сагітта, - прочитала Ліра, струшуючи бруд з рук, - цікаво... Невже це назва крамниці? Але чому саме така? Слід буде спитатись у когось, чи що.
Дівчина спробувала обійти будинок навколо, щоб краще обдивитися, однак бажаючи підійти до правої стіни лише боляче наткнулась на невидиму стіну. що ніби продовжувала передню. Здивована, вона спробувала протягнутии руку вперед, за невидиму лінію, та її долоня лише вперлась в щось твреде. Щось, чого вона не бачила.