Крамниця попід хмарами

Розділ 3

Пегаси стрімко підняли карету у небо і рушили вперед. 

Ще кілька хвилин Ліроліна махала родичам у вікно, аж поки вони не зникли з виду. Тоді вона нарешті обернулася до тітки.

— Ти певна, що не хочеш скоротити дорогу, Лірко? Ми могли б заощадити п'ять годин на дорогу!

— Боюся уявити, яким чином ми її скоротимо.

— Нічого незаконного, мала! Всього лиш, піднімемося дещо вище. Скажімо, на пару кілометрів. Ну чого ти так дивишся? - спитала Елінор, - Попереду гори, а залишившись на цій висоті ми витратимо купу часу на те, щоб облітати ці скелі зигзагами! Звісно, щоб летіти над ними треба піднятися вище дозволеного... чого я звісно ніколи не практикувала! Однак на висоті хоч на пару кілометрів вище, скелі будуть тоншими і облітати їх займе значно менше часу!

— Ну ми ж домовлялися.

— Але хіба тобі не шкода свого часу?

— Якщо чесно, я б з задоволенням трохи розтягнула цю подорож...

— Справді?.. Що ж, ми можемо зробити дугу і пролетіти над озером русалок!

— Але ж це і близько не по дорозі!

— Це подовжить нашу подорож.

— Ох... Я не те мала на увазі. 

— Але ж ти ніколи не бачила русалок! Багато втрачаєш, мала. Але оке'й, як хочеш. Летітимемо звичайним шляхом як ти і просиш. Але давай хоч в карти пограємо, щоб не сумувати ці... десять.. дванадцять годин?

— А от від цього я не відмолюся. Тільки, - підняла вона руку, щоб тітка не перебила, - не на гроші.

— Охх... Який же тоді сенс?

— У мене є карамельки, - згадала, - за кожні три переможені партії отримуватимемо карамельку.

— Добре, згодна.

Половину дороги двчата так і пролетіли, насолоджуючись краєвидами, що раз по раз змінювалися та граючи в карти на карамельки. А потім, приклавши чоло до вікна Ліра задрімала, заколисана рівномірним рухом карети.

 

***

— Ліра! Ліролінко, - тітка торкнулася плеча племінниці і трохи потрясла намагаючись розбудити.

— А? Що? - спросоння спитала дівчина і потерла очі, - Де ми?

Надворі вже темнішало. У вікні дівчина побачила, що вони знаходяться на невеликій площі на окраїні якогось села. Людей на вулицях було вже не багато, та й ті вже певно рахували хвилини, коли ж повернуться додому. За декілька секунд її мозок прояснішав і Ліра згадала де вона і що тут робить.

— То що... мені виходити? - спитала дівчина сподіваючиьс що Елінор спробує вмовити її лишитися і полетіти далі із нею, та та лише кивнула.

— Удачі тобі, мала! - мовила вона, щойно Ліроліна разом із валізкою вийшла з карети і полетіла собі далі, надіславши на прощання повітряний поцілунок.

Вдихнувши на повні груди запах сіна на свіжого хліба, від чого в Ліри забурчало в пустому шлунку, дівчина озирнулася навколо.

— Тепер я одна. Хтознаде. Що ж... що мені робити? - вона намагалася пригадати план, який склала з татом зранку, - Лист був відправлений лише сьогодні зранку, а отже лише післязавтра я зможу зустрітися з ними і отримати крамничку. Тож зараз мені потрібно знайти якийсь мотель. Що ж, село не здається дуже бідним, думаю тут знайдеться, де переночувати.

Справа метрів за триста вів підйом на гору. А за нею було ще декілька, однак дещо нижчих.

— Підозрюю, саме на цій горі знаходиться бабусина псадщина, - подумала дівчина, - але зараз не до цього. Як би зрозуміти куди йти?

Навпроти гори була протоптана широченька дорога, що вела далі, між будинків та крамничок, що були тут наставлені, напевно ж, у центр села. У одній із таких крамничок крізь вікно Ліра побачила жінку, років сорока п'яти, з недбало зібралим каштановим волоссям та в світлій спідниці. Вона подумала, що ця жінка насправді дуже гарна і тендітна, а зміни їй образ і зачіску - запросто зможе позмагатися у красі з самою королевою. Однак та була лише селянкою. Доля часом несправедлива.

— Перепрошую, - Ліроліна стала на порозі цієї крамнички.

Щойно дівчина зайшла її зустрів запах коров'ячого молока, а розгледівшись побачила полички з твердим та кисломолочним сиром, маслом, вершками та молоком. Всередині будівля здавалася ще меншою аніж ззовні, проте не викликала відчуття клаустрофобії, а радше домашнього затишку.

— Перепрошую, - повторила вона, - я тут в перше, чи не могли б ви, підказати мені, будь ласка, чи є тут щось по типу мотелю чи...

— Доброго вечора, - жінка злегка вклонилася, - так, звісно є, але це в центрі. Вам лише слід іти отіє дорогою не звертаючи. Іти не довго, трохи менше кілометру. Вийшовши на головну площу ви повинні зразу побачити мотель, адже на фоні більшості будівель здається досить великим. Та якщо не знайдете, спитаєте там у когось із людей і вони вам підкажуть.

— Дуже вдясна вам! - Ліра вже була обернулася щоб вийти, та обернулася назад, - А скільки у вас коштує літр коров'ячого молока? - спитала, усвідомивши, що не відмовилася б випити наніч теплого молока з медом.

— Літр? Двадцять срібних монет.

— Так дешево? - дівчина дістала з кишені гроші і порахувавши монети дала жінці п'ятдесят, - Це вам. Дуже вдячна за допомогу, бувайте!

— Ой, дякую! Гарного вам вечора!

Ліра вийшла рада, що змусила жінку посміхнутися і неквапом рушила по дорозі.

За кілька хвилин зрозуміла, що йти краще скраю дороги, коли мало не потрапила під копита вороному коневі, що тягнув віз з власником та стопом сіна.

— Перепрошую! - гукнула вслід дідусеві, що мало встиг відвернути коня і вилаявся в її сторону.

Центральна площа була не надто більшою за ту, що Ліроліна бачила нещодавно, та це й не дивно, адже це як не як село.

Мотель дівчина і справді одразу побачила. Це була триповерхова дерев'яна будівля, дещо більша за навколишні будиночки ще й мала вивіску з ліхтарем та необережно витесаним на дереві написом "Мотель".

Персонал там був не менш милим та доброзичливим, ніж та жінка з молочної крамниці. Загалом це село все більше викликало в Ліроліни симпатію.

Кімнату вона отримала невелику та дуже затишну на другому поверсі, а будучи виснаженою з дороги дівчина заснула, щойно її голова торкнулася подушки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше