Думаючи, про сьогоднішній вечір та майбутню подорож Ліра заснула лише під ранок, та й у сні її не полишали тривожні думки. Їй без перестану снилася тітка Елінор, що перетворювалася то на єті, то на дракона і несла племінницю на спині у незвідану даль, аж поки вони не потрапляли до дивної будівлі на вершечку скелі, а потім, перш ніж встигали зайти всередину, обидві зривалися і падали вниз, у безмежну прірву між кам'яних скель.
Різко сівши у ліжку, мокра від поту та з болем у голові Ліра вже вп'яте за ніч пішла випити ромашкового чаю.
— Та що ж це таке?! - вона стукнула чашкою об стіл а тоді опустилася на стілець, схопившись рукою за голову, - Коли ж я висплюся?!
Як же Ліроліна ненавиділа недоговорки та відчуття, що пазл у голові не складається докупи. Вона не була тривожницею і зайвий раз жахливі сценарії у голові не придумувала, однак відчуття що вона чогось не знає пригнічувало і змушувало шукати відповідей.
Линяний слоїк дівчина перевернула догори дригом прямо над чашкою, бажаючи додати якомога більше ромашкового суцвіття, та до чашки висипалося лише декілька невеликих голівок.
— За бороду гнома! Що ж це таке?
Не знайшовши більше ромашки на кухні Ліра засипала до чашки все що знайшла: м'яту, липу, мелісу і навіть трохи лаванди.
— Сподіваюсь, хоч це допоможе мені заснути, - і взявши гарячу чашку до рук рушила сходами до кімнати.
***
— Доню, ти все ще спиш? У тебе школа за сорок хвилин! - гукнула доньці, заглянувши на мить до кімнати.
— Встаю, мам, встаю, - відповіла та, але моемнтально заснула знову, щойно мама вийшла з кімнати.
***
— А що, ти сьогодні в школу вирішила не йти? - почула дівчина над собою татів голос і повільно розклющила очі, потягуючись у ліжку.
— А? Що? Котра година? - спитала протираючи очі, після чого глянула у вікно де вже яскраво світило сонце.
— Десята зараз.
— Що?? - Ліроліна просто таки вистрибнула з ліжка і ніби не вірячи у щойно почуте глянула на годинника, що висів над комодом, - Йоой, це вже другий урок іде! Жах, як я могла так проспати? Я ж ніколи не запізнююся!
Та глянувши в настільне дзеркало засмутилася ще більше - майже безсонна ніч жалася взнаки, зробши лице опухшим, а під очима лишивши темні кола.
— Та що ж... Ох...
Побачивши настрій доньки, батько, що видно й без того думав як би запропонувати наступне тепер використав момент:
— То може сьогодні до школи взагалі не підеш?
— А? Але ж... ми нову тему маємо по зіллєварінню почати, я не можу отак просто прогуляти!
— Впевнений, що ти знаєш щонайменше три теми наперед, тож нічого не пропустиш. Я просто напишу листа, що ти була відсутня за сімейними обставинами. До того ж.. - він почухав коротку щетину на підборідді, - цей час ти можеш використати на те щоб скласти речі та підготуватися до поїздки морально.
— Я могла б і після школи скласти речі, - запротестувала донька, - а зараз мені слід бігти до школи, щоб хоч на третій урок потрапити.
— Е-е-е... Ну, як би це сказати... Сьогодні зранку я навідався до сестри і виявилося, що вона вирушає о третій.
— Завтра? - спитала, хоч знала відповідь.
— Сьогодні.
Чи можна для людини, що любить все продумати й спланувати, придумати щось гірше, ніж повідомити, що за п'ять годин вона має бути повністю готовою до поїздки, з якої додому повернеться в найкращому випадку через пів року?
— Вибач, що все так раптово вийшло... Від нас мало що в цій ситуації залежить, сама розумієш, - почухав голову і щоб хоч якось реабілітуватися в очах доньки запропонував, - я можу тобі допомогти скласти речі, якщо хочеш? Всеодно маю сьогодні вихідний.
— Та ні, дякую, я сама.
— Ну, може тобі купти у поїздку щось треба?
—Ну...
— Якщо це якась книжка, напровсяк попереджу: там їх купа. Просто сила силенна. Тож скоріш за все ти знайдеш там усе що потрібно. Але, звісно, якщо це підніме тобі настрій, можу купити всеодно.
— Та ні... Я ще не впевнена, я подумаю і скажу, добре?
—Звісно, якщо що, я буду знизу.
— А знаєш, я придумала! Чи не міг би ти, будь ласка, купити мені улюблених карамельок? Хоч щось мене там потішить.
— Добре, - тато жартома приклав долоню до лоба, а тоді посерйознішав, - розумію, що для тебе це все дивно і раптово, але та крамниця і справді має тобі сподобатися. Я певен, що рано чи пізно між вами виникне такий же зв'язок, який ця крамниця мала з твоєю бабусею. А якщо тобі і справді буде там так погано... Що ж, вирушиш додому, заливши крамницю і повернешся до звичного собі життя. Домовилися? - він обійняв Ліроліну.
— Угу... Ви точно пустете мене додому, якщо повернуся раніще ніж за пів року? - жартома спитала вона, але її очі були вологими.
— Повертайся хоч затра, - погладив її по голові.
— Тоді добре, - відступила вона на крок назад, - подивлюся на цю вашу крамницю, але якщо не сподобається, одразу ж рушу назад.
***
Як їй і порадили батьки, багато речей Ліроліна з собою не брала, тож її валіза була напівпустою. Щоб попрощатися з донькою, мати дівчини відпросилася від роботи на годинку і навіть старший брат з дружиною та однорічною донечкою прийшли побажати їй легку путь. Тепер їх родина стояла біля хвіртки по черзі обіймаючись та прощаючись.
— Що ви так зі мною прощаєтеся, ніби кілька років не бачитимемося? Ви ж не хочете мене позбутися? Хаха. Може я взагалі за пару днів додому повернуся, - мати дещо здивовано глянула на чоловіка але той кивнув, типу: потім поясню.
Врешті вони вийшли на двір де вже стояла карета з двома пегасами. Зза вікон карети було видно неслухняні русяві кучері тітки Елінор, а за мить виглянуло і її обличчя.
— То що, ти йдеш? - гукнула вона і кивнувши Ліра зайшла всередину.