.— Доню, ти йдеш вечеряти? Риба вже охолола!
— Зараз, матусь, хвилинку! Я майже, майже дописала.
Поставивши крапку в останньому реченні Ліроліна згорнула зошит та підручник з ботаніки і поспіхом задувши свічку побігла сходами донизу. Першим поверхом розносився аромат печеної риби та свіжого хліба і від цього в животі у дівчини забурчало.
— Я вже тут, - мовила і підійшла до дерев'яного обіднього столу, - ох, як пахне! Я так зголодніла!
— Скільки ж вам там у школі задають, що ти з самого рання над уроками сидиш? - мама скрушно похитала головою.
— Небагато насправді, - відповіла з набитим ротом донька, - просто я декілька додаткових завдань взяла. От ти знала, наприклад, що у шипшині у п'ятдесят разів більше вітаміну C, ніж у лимоні?
Та не встигла мама нічого відповісти, як до кімнати зайшов батько.
— О, привіт! - Ліра встала і обійняла тата, - ти вже повернувся?
— Так.. О, бачу в нас сьогодні смачна вечеря? - він поцілував дружину а тоді сів до столу, - Вибачайте, я з вами довго не сидітиму, дуже втомився, тож хочу пошвидше лягти спати.
— Та я теж скоро піду вже, у мене завтра важливий проект, - погодилася мати.
— А мені у школу вставати рано. Що цікавого на роботі було?
— Та, - він махнув рукою. Це означало, що день був важким, а цікавого не було нічого.
Лірин батько працював представником на перемовинах між расами. Хто б знав, що так важко вести перемовини у межах одного королівства. Що ж тоді казати про політику з іншими?
— Тобі там лист прийшов, до речі, я приніс, - він дістав з кишені штанів листа і передав доньці.
— О, це від Альвіни напевно. Щось давненько вона мені не писала.
Дівчина взяла до рук листа і засумнівалася, чи справді це лист від її подруги-ельфійки. Адже від її листів зазвичай линув заледве помітний квітковий аромат впереміш із запахом свіжої трави, цей же лист мав виразний запах старого паперу, сушених трав та зеленого чаю.
Обережно відірвавши світло-коричневу сургучеву печатку Ліра побігла очима по тексту. Обличчя її змінювалося від сум'яття до здивування і врешті деякого нерозуміння.
— Шановна пані Ліроліно, - почала вона читати вголос, - На жаль, ми змушені повідомити вам сумну новину - смерть вашої бабусі, пані Амалії. Згідно з її заповітом ви успадковуєте усе її майно, включно з будинком, та крамницею(особистим підприємством). Мусимо зустрітися з вами для підпису документів, тож просимо приїхати до її будинку впродовж найближчих пів року, повідомивши про це листом за щонайменше три дні. У разі неприйняття спадщини майно та земельна ділянка перейдуть у власність королівства, адже інших спадкоємців зазначено не було.
Дочитавши, Ліра підняла розгублені темно-зелені очі на батьків. Її дещо здивувало те, що вони не виглядали надто засмученими. Принаймні мама повинна була засмутитися, чи не так? Адже Амалія була її матір'ю.
— Ти впорядку? - спитала її напровсяк.
— Так, я нормально, дякую, що спитала. - жінка задумалася і тихо додала, радше сама до себе, - Отже, вона таки назначила Ліру спадкоємецею, - вона легко посміхнулася, а тоді похитала головою - але рано, ой як рано.
Що це означало дівчина не була певна, але перепитувати не стала. Натомість повернулася до батька.
— Там сказано, що ми маємо навідатися туди впродовж найближчих пів року і щось там підписати...
— Ти маєш навідатися, - виправив він доньку, - що ж, чому б не зробити це на днях? Я чув тітка Елінор збиралася у ті краї на цьому тижні. Навідаюся до неї завтра зранку і домовлюся, щоб вона і тебе підкинула.
— Мене? Саму маєш на увазі? Але ж це західна частина королівства! Ти певен, що відпускаєш мене саму? - висловила щирий подив дівчина, подумавши, що їй певно здалося.
Адже вона звикла, що зазвичай батьки часом навіть надто опікалися нею. А тут готові були відпустити на інший край континенту, та ще й з ким? З Елінор! Не подумайте про неї нічого поганого, вона хороша і щира людина, проте... вона не вміє няньчити дітей. Нехай Ліроліні і було вже чотирнадцять, вона все ще була неповнолітньою і було б добре, якби за нею наглядав хтось по справжньому дорослий, бо тітка Елінор попри те, що вже мала повні тридцять років всередині була все ще зовсім дитиною. Їй в житті, як дослідниці, це звісно служило доброю службою, на своїх місіях вона була сміливою, безстрашною та дещо авантюрною. Проте серйозністю не вирізнялася ніколи, а знаючи її, у разі небезки радше з неабияким ентузіазмом запропонує подивитися, що ж там діється, замість того, щоб втекти.
— Доведеться. Чим швидше ти там опинишся, тим краще. До того ж ти дівчинка розумна, певен, з тобою нічого не станеться. А якщо моя сестра запропонує тобі скоротити шлях - відмовляйся і нагадуй, що вона повинна довести тебе цілою і неушкодженою.
— А назад? - перепитала Ліра, раптом усвідомивши, що вони говорять про дорогу в одну сторону.
— Навряд чи ти захочеш чимшвидше повернутися. Певен, тобі там сподобається. Будь обережна і бережи себе. Пиши частіше, а як захочеш ми навідаємося до тебе в гості.
— Маєш на увазі, що тепер я житиму там?
— Щонаймеше пів року з дня смерті бабусі. Потім, якщо забажаєш зможеш крамницю та будинок продати, або ж подарувати. Але я б із цим не квапив. В крайньому випадку, якщо тобі там ну зовсім не сподобається, передаси його Елінор, вона зрадіє, - він хитро підморгнув і встав зі столу, - що ж, дякую за смачну вечерю. Завтра я поговорю з сестрою, а ти поки збирай речі. Багато не бери, знайдеш там усе необхідне. Хіба якісь улюблені речі. Всім добраніч, - побажав він і рушив до спальні.
— Мам?
— А? Що?
— Ти згодна з ним? Ви справді мене відпустите так далеко?
— А що поробиш, - стенула та плечима, - я дуже втомлена, а завтра важкий день, тож піду вже спати теж, - мати поцілувала Ліроліну в лоба і також рушила до спальні, додавши наостанок, - ти теж не засиджуйся, тобі в школу завтра.