Крамничка дрібниць Леді Марії

Розділ 1: Борг вродливій жінці! (5)

– Тому, Саймоне, пообіцяй мені, що не потрапиш у халепу. Ти ж завжди був розумним хлопчиком, то я вірю, що ти знайдеш такий вихід, який і сім’ю твою збереже, і Шарлотту не прогніває на тебе.

Вже наближався час відкриття, тож Леді Марія стрімко намагалася завершити їхню розмову. Під час діалогу, вона без зупинки крутила каблучку на пальці, перебирала кістки на долоні й дивилася на Саймона круглими очима. І хоч зараз вона все ще відчувала, як її нутрощі стрибають всередині, але задумливий погляд парубка трошки заспокоював її.

«Ну, він задумався... Це добре, принаймні, не буде сприймати Шарлотту як легковажну дівку! Бо тоді йому точно кінець настав би. Вона легко могла б почати шантажувати його, їй підкупити потрібних людей – справа однієї миті. А безкінечні перевірки чи обшуки міських вартових рано чи пізно підкосили б Саймона. І все, що вони з батьком так довго вибудовували – зруйнувалося б в одну мить!»

– Ну, не знаю... – знизав плечима юнак. – Подивимося по ситуації, бо так складно сказати. Сподіваюся, що ваша Шарлотта не прийде сюди із вартовими і не почне мене за цвіркуна до ліжка тягнути.

Панянка не витримала і засміялася, прикривши долонею рота.

– Саймоне, ну ти... – промовила вона. – Вже дорослий чоловік, свою родину маєш, а все дурниці мелеш!

– Та ви так описали цю жінку, що я вже й не знаю, про що думати. А раптом вона мене вночі викраде і до свого ліжка прив’яже? Може, мені вже зараз варто тікати кудись, де вона не знайде. Кудись до Рити втечу, вона в мене така, що на милю нікого не підпустить.

– Так, Рита така... Сумуєш за нею?

– Звичайно! Дуже хотілося б з’їздити до неї, але... На кого ж тоді крамницю лишати?

– Так, – задумливо промовила панянка. – Справді, що нема на кого. Ну добре, відкривай крамницю, а я пішла.

– Але ж... Сніданок...

– Нічого страшного, почекаєш до обіду – їжа смачнішою здаватиметься.

Панянка вийшла, а хлопець, важко зітхнувши, повернувся до прилавку. Пляшка з водою ще стояла там, тож він випив усе, що залишилося. Шлунок заповнився і Саймон на якийсь час забув про голод.

Втім, довго чекати йому не довелося, дуже скоро до нього знову зайшла та аристократка, яка купувала у нього зілля минулого дня. Сьогодні вона не ховалася, не відводила погляду – жінка впевнено підійшла до прилавку. Подивившись на Саймона, вона вказала своїм довгим тендітним пальчиком на пляшки з блакитною рідиною.

Хлопець усміхнувся і взяв одну з них. Але тоді жінка хитнула головою і мовчки підняла два пальці. Саймон поважно кивнув і прихопив ще одну пляшку. Поставивши їх перед жінкою, юнак назвав ціну і миттєво отримав свої гроші. Навіть більше! Окрім тих шістдесяти срібних грифонів, панянка поклала йому в долоню ще з десяток срібних монет.

– Я так розумію, що чоловік ваш добре... відпочив, – з легкою усмішкою промовив хлопець.

– Ох, юначе, і не тільки він! – із задоволенням промовила жінка.

– Але ж ви пам’ятаєте, довго це зілля пити не можна. Вип’єте це – зробіть паузу десь на тиждень. Зрештою, навіть від такого «відпочинку» потрібен відпочинок.

– Добре, зробимо. Я свого чоловіка кохаю, тож я попіклуюся про його здоров’я. Дякую, що попередили.

Жінка забрала пляшки й сховала їх у невеличку сумку, що висіла на її руці. Загадково усміхнувшись, вона розвернулася до виходу, кинувши наостанок: «А парфуми справді були непогані, дякую!».

– Ой, зачекайте! – випалив юнак, коли жінка вже майже відкрила двері.

– Що таке?

– Я просто хотів би вас попросити... Можливо, ви маєте подруг, що хотіли б також... «оновити» стосунки з чоловіком. То, будь ласка, порадьте їм нашу крамничку!

– Звичайно, юначе, – усміхнулася аристократка. – Повірте, жінки дуже швидко дізнаються, чому усміхається інша жінка. Але якщо спитають мене – я залюбки підкажу їм це місце.

Панянка пішла, а хлопець, зітхнувши, сперся на прилавок.

«І що... Коли з’явиться ця Шарлотта? А раптом вона справді почне до мене залицятися, що тоді робити? Втекти? Чи... Та ні, втекти не вийде. До того ж це підставить під удар Леді Марію, а вона взагалі невинна ні в чому. Ох, якби Рита була тут – усе б це справді було значно легшим для мене. Та і мені було б приємно з коханою жінкою поруч. Я б не хвилювався тоді за неї...»

Аж раптом двері крамнички відчинилися і на порозі з’явився високий худорлявий чоловік років двадцяти п’яти на вигляд. Вдягнений він був точно не за погодою. Весь у чорному: чорна сорочка, чорні штани, чорні чоботи – навіть пальто, що спадало з його плечей, наче плащ, також було чорним. І сам чоловік мав густе чорне волосся, а також тьмяні карі очі. Під рукою він тримав якийсь довгий тонкий прямокутний предмет.

Чоловік, піднявши підборіддя, окинув крамничку поглядом і Саймон не помітив в його очах нічого, окрім зневаги та легкого глузування. Гмикнувши, незнайомець пішов до прилавку, а парубок, зітхнувши, приготувався.

«Так, зараз буде яка-небудь нісенітниця. Черговий пихатий аристократ, що зіпсує мені настрій на весь день. Я ще голодний, хай би не посваритися з ним, бо погано буде, якщо він в своєму колі розповість про крамничку дурниці. Добре, працюємо!»




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше