– Саймоне!
Дзвінкий голос Леді Марії розрізав тишу, що панувала в крамниці. Хлопець сидів за прилавком й, нудьгуючи, переглядав записи у звітній книжці. Коли він почув голос панянки, усмішка сама наповзла на його обличчя.
Жінка, не стримуючись, підбігла до парубка і знову почала його жамкати за щоки. Її широка усмішка, здавалося, зможе осяяти усю крамницю так, що й свічки не знадобляться. Хлопець не чинив опору і просто потурав забаганці аристократки.
– Леді Маріє, як ваш чоловік не ревнує вас? Якби він знав, що ви мене так за щоки пестите...
– Я і його за щочки жамкаю! – радісно відповіла панянка. – Але я тобі цього не казала. Зрештою, мій чоловік – серйозна й доросла людина.
– Яку ви також пестите, наче дитину!
– Так! – Леді Марія відпустила парубка. – Усе тоді, не буду з тобою гратися, якщо ти такий! В дитинстві ти був таким милим товстеньким хлопчиком, а зараз стоїть велетень...
– Жартую-жартую, я вже й забув, що ви там казали про вашого чоловіка...
– От і правильно! – усміхнулася вона. – Краще скажи, скільки ти сьогодні продав...
Аристократка замовкла на середині речення, оскільки її погляд впав на прилавок, на якому стояло сім пляшок із синьою рідиною.
– Саймоне... Це що таке?! Ти за цілий день продав лише одну пляшку?!
– Ну... Так... Я виставив це на помітне місце, але... Придбала лише одна жінка, що прийшла зранку. Вона згадувала вас, то, можливо, це ваша подружка...
– Я вважала, що ти досвідчений торговельник, а ти... Гм-м!
Панянка тупнула ногою і, вперши руки в боки, гнівно подивилася на хлопця. Саймон аж відсахнувся трохи, так як знизу жінка виглядала так, наче от-от стрибне і вкладе його спати міцним аперкотом. Але Леді Марія не поспішала стрибати на парубка.
– Ну, а як я можу це продавати?! Ви уявляєте, як я скажу жінці про це зілля? О, вітаю, а у вашого чоловіка стяг стоїть міцно, чи вже завалився від вітру?!
– Ну не так, звичайно, але...
– Але що?!
– Але ти міг продавати це зілля чоловікам! Що, невже за цілий день сюди не зайшов жоден старий чоловік? Продав би, хай його бабця зраділа!
– Ага, ще ліпше! Тоді вам дуже швидко доведеться шукати нового продавця... Бо мене вб’ють!
– Ой, та ніхто тебе не вб’є...
Леді Марія рикнула й закрила обличчя долонею. Шумно зітхнувши, вона прибрала руку і пригрозила парубку пальцем. Її завжди теплий та ласкавий погляд зараз нагадував зимову кригу посеред озера – товсту й непохитну. Юнак від такого аж голову в плечі втягнув, неначе відчуваючи мороз шкірою.
– Отже, так, Саймоне, якщо ти завтра не продаси більше товарів – я тебе справді віддам якій-небудь аристократці. А з твоєї крамнички зроблю трактир чи їдальню – все одно більш прибуткове буде!
– Добре... – зітхнув хлопець, опустивши голову.
«Ой, я перестаралася, мабуть... Щось він зовсім розклеївся... Ні, так справа не піде! Якщо він ще й образиться на мене – тоді взагалі ми каші тут не зваримо.», – подумала аристократка.
– Агов, ну ти чого! – м’яко вона поплескала по плечу хлопця. – Не буду я тебе нікому віддавати. Але і ти мене зрозумій – я прибуток хочу. Я із задоволенням би ходила по місту, купляла б собі каблучки й намиста, чекала б чоловіка вдома. І лиха б не знала, повір! Але я хочу зробити з цього місця не просту крамничку, де продаються різні дрібниці, а справжній дім цінностей! Щоб усі в місті знали, що тут можна купити й продати будь-що!
– Я розумію, але... – Саймон хитнув головою, обірвавши себе на половині слова.
– Ну от мені і потрібна твоя допомога! Твій батько був справжнім майстром цієї професії. Він сам мені казав, що давно хоче збільшити прибуток, щоб забезпечити тебе усім необхідним. Йому просто жахливо не пощастило, що караван пограбували... Але він не здався і я впевнена, що він усе це поверне!
– Я розумію, – зітхнув хлопець.
– Ну тоді давай викладемося і зробимо з цього місця справжню цукерку! Щоб коли твій батько повернувся – ми усі були б щасливими! Він би отримав назад сина і прибуткову крамницю, яка б стала гарною спадщиною для тебе та твоїх дітей. А я отримала б назад свої гроші, а також задоволення від того, що мій маленький Саймон нарешті міцно стоїть на ногах!
Юнак усміхнувся і Леді Марія це помітила. Усміхнувшись йому у відповідь, жінка м’яко поплескала його по волоссю і парубок нарешті підняв голову.
– Добре, я спробую щось вигадати... Не знаю, чи не наб’ють мені пику, але...
– Якщо тобі хтось буде погрожувати – швидко вибачайся або тікай. Ввечері розкажеш усе мені – я маю деякі зв’язки серед міських вартових, тож твого кривдника ми вмить знайдемо. Ще потім сам йому погрожувати будеш!
– Дякую, Леді Маріє, ви завжди така добра зі мною!
– Ну звичайно, Саймоне! Я ж тебе отаким от пам’ятаю! – промовила вона і приклала долоню до свого коліна. – Ти ж мені як племінник вже майже.
– Ну... Ну добре тоді, дякую. Я спробую щось вигадати, щоб продати решту пляшок.
Відредаговано: 19.11.2026