«Просто чудово... І як мені це продавати?! – думав Саймон. – Як це? «О, вітаю вас пане, чи не хотіли б ви знову підняти власну шишку?!» Або... «О, мила леді, бачу, що ви невдоволені власним чоловіком? Тоді я можу вам допомогти!» Ні... Мені тоді пику наб’ють ще до обіду з такими закликами...»
– Ах, так... – промовила раптом Леді Марія, яка вже стояла на порозі. – Я розповіла кільком своїм подружкам про те, що в цій крамниці буде таке зілля, тож... Не підведи мене!
– Стривайте, Леді Маріє... А за якою ціною мені це продавати?!
– Тридцять срібних грифонів. У ящику має бути аркуш – там усі інструкції! Дивись мені, Саймоне, не підведи мене!
Жінка помахала йому долонею і вийшла з крамниці. Залишившись наодинці, хлопець лише шумно зітхнув. Потираючи голову, він повернувся до прилавку і втомлено сів перед ящиком. Зітхнувши, парубок переставив його на підлогу і витягнув одну пляшку, на її місце одразу ж впав невеличкий аркуш, який до цього був біля стінки.
«Отже, так, Саймоне. Це – зілля потенції. Його розробила моя добра знайома. Ось тобі деяка інформація, щоб продавалося легше:
Якщо хтось запитає про виробника – сміливо кажи Леді Ріам. Вона хоч не дуже людяна, але її ім’я досить відоме.
Якщо хтось запитає про вміст – відмовляй і кажи, що це комерційна таємниця.
Якщо хтось запитає про безпечність для здоров’я – воно безпечне. Ріам сама його тестувала і їй я вірю.
Якщо хтось запитає про спосіб застосування – кажи, що пів пляшки не частіше одного разу на два дні. З обов’язковими перервами!
Ну і усе на цьому. Вартість зілля називай тридцять срібних. А і так, ось тобі ще одне завдання: зроби опис усіх товарів у крамниці. Наприкінці дня я прийду та перевірю. Мене цікавить наявна кількість та ціна за одиницю. Усе, хлопче, не сумуй. Леді Марія!»
– Фуф, ну... Добре, принаймні щось я вже маю... Так буде легше...
«Мабуть, мені варто поставити це на прилавок. Кудись приткнути це так, щоб було видно, але щоб випадково не зачепити. Пляшка красива й приваблива... Можливо, що хтось подивиться і сам забажає придбати. Бо я не знаю, як пропонувати людям... Таке!»
Саймон потягнув пальцем за край сорочки й проковтнув ком, що підступив до горла. Знизавши плечима, юнак почав викладати з ящика усі пляшки, аж раптом двері крамниці відчинилися і на порозі з’явилася невисока жінка. Вдягнена вона була в чистий дорогий одяг, на голові був невеликий, проте дуже охайний капелюшок, а руки її були важкими від численних каблучок на різний смак та гаманець. Аристократка, прикусивши губу, озирнулася й переконалася, що за нею ніхто не зайшов.
– Юначе, єм... Ви ж Саймон, так?
Жінка говорила тихо, майже пошепки. Вона не наважувалася дивитися в очі хлопцю, лише інколи підіймала на нього погляд. А голос в неї був такий, наче вона вперше взагалі з чоловіком розмовляла.
– Так, усе правильно. Чим можу допомогти?
– Це ж крамниця Леді Марії, так?
– Ні, це...
«Стоп... Я забув...»
– Ні-ні, усе вірно. Зараз тимчасовий власник цієї крамниці справді Леді Марія, – швидко виправився хлопець.
– Чудово! – випалила жінка і широко усміхнулася. – Тоді... Як би вам так сказати... Марія сказала, що сьогодні в цій крамниці продаватимуть нове зілля... Воно, ну...
– Ви про зілля потенції? – запитав хлопець і взяв найближчу синю пляшку.
– Ш-ш-ш! Тихіше, юначе, не так голосно!
Жінка нервово озирнулася, та раптом двері крамниці відчинилися і на порозі з’явився високий чоловік. Років йому було десь під п’ятдесят, але пряма спина та впевнений погляд красномовно казали про те, що в його тілі було ще багато сил.
Чоловік окинув поглядом приміщення, після чого підійшов до прилавку. Уважно подивившись на Саймона, незнайомець опустив погляд на дружину. В цей момент юнак помітив, як його очі потеплішали, а кутики губ ледь помітно піднялися.
– Люба моя, що ти забула у цій... Крамничці?
– А, та то я так, любий... Просто зайшла подивитися... Втім, нічого тут немає...
Жінка кинула сумний погляд на пляшку, яку тримав Саймон, після чого взяла коханого за руку і пішла з ним до виходу.
«Клієнт залишає крамницю! А що гірше – вона справді хоче купити це зілля, просто соромиться робити це перед чоловіком! Саймоне, треба щось вигадати...»
– Ох, пані! – випалив юнак. – Вибачте, я пригадав, що ще один флакон цих парфумів був...
Хлопець швидко підняв ляду і вийшов до зали. Пробігшись поглядом по поличках, він швидко помітив невеличкий флакон, що самотньо стояв там.
– Ось він де, маленький негідник! Справді, це вже точно останній!
– Ох, це чудово! – зраділа жінка і, нервово усміхнувшись, повернулася разом з чоловіком до прилавку. – Скільки я вам винна?!
– Разом буде тридцять три срібні! – промовив Саймон, протягуючи жінці пляшку зілля та флакон з парфумами.
Відредаговано: 19.11.2026