Крамничка дрібниць Леді Марії

Розділ 1: Борг вродливій жінці! (1)

Саймон прокинувся у власному ліжку на другому поверсі крамниці, яку тримав його батько Селім. Хлопець ліниво позіхнув і кинув погляд на сусіднє ліжко, але батька він там не побачив. Знизавши плечима, двадцятирічний Саймон потягнувся до келиха з водою, який він завжди залишав на столі біля ліжка. Але його рука зачепила якийсь дивний аркуш.

«Не пам’ятаю, щоб я залишав тут щось подібне... Батько поклав?»

Юнак взяв аркуш і втратив дар мови. На жовтуватому папері синіми літерами було виведено наступні слова:

«Саймон, любий мій синку, вимушений тебе покинути на невизначений термін. Останній караван пограбували. Окрім звичайних товарів, що йшли до нас, невідомі також вкрали у нас набір старовинного декоративного посуду, який я купив на королівському аукціоні. Я тобі не казав, але... Гроші на цей набір я не заробив у крамниці... Я взяв ці гроші в борг у Леді Марії. Ти знаєш, що ця жінка вміє найліпше? Рахувати гроші! Як заставу, я заклав їй нашу крамницю і... тебе, Саймоне. Розумію твої емоції, коли ти це читатимеш, тому одразу прошу в тебе пробачення.  І також прошу тебе довіритися мені! Я знаю, що вчинив негідно, але... У мене не було іншого вибору! Я забрав останній прибуток і більшу частину товарів зі складу. Я поїду до сусідньої країни, де зможу продати це дорожче, а потім повернуся до тебе. Я обіцяю, що повернуся й виплачу борг, тож прошу тебе... Тримайся!»

– В якому сенсі ти заклав мене?! – викрикнув Саймон і перегорнув лист.

«Коли ти прокинешся – мене вже не буде в місті. Я домовився, що зранку прийде Леді Марія – вона й розповість тобі усе детальніше! Люблю тебе, Саймоне! Селім.»

– Неймовірно! Просто супер... І що тепер робити?!

Зануривши пальці у своє коротке світле волосся, Саймон піднявся з ліжка. Не зводячи погляду з аркуша, хлопець почав вдягатися. Скоро починався робочий день.

«Так, стоп. Жарт це чи ні, я можу легко перевірити! Зайду на склад, якщо товари на місці – усе добре. Якщо ні – батько не збрехав і те, що в аркуші правда... Тоді мені справді буде нелегко!»

Відкривши двері на склад, щелепа Саймона мимоволі опустилася. Стоячи з відкритим ротом, юнак розглядав порожні полички та стелажі, які ще тиждень тому були вщерть заповнені товарами. Вийшовши зі сховища, хлопець зачинив двері й сперся на них. Ноги підкосилися, і юнак опустився на підлогу.

– Як це так... Це ж... Він кинув мене?! Ні... Він же обіцяв, що повернеться... Але...

Та раптом з першого поверху почувся якийсь гучний, настирливий стукіт. Саймон спустився вниз. Це була велика квадратна кімната із прилавком та високими шафами. Збоку стояв камін із казанком на жердині, але сніданок зараз не хвилював парубка. Стоячи за прилавком, Саймон бачив усе, що відбувалося в залі – батько довго ставив усе так, щоб жоден грабіжник не зміг і голки вкрасти непоміченим. Втім, коли стукіт повторився, парубок зрозумів, що це хтось стукає в двері.

«Кого так рано принесло?! Я ж ще не відчинив крамничку... Що там вже – я навіть не поснідав ще!»

Та коли Саймон відчинив двері, то побачив знайому особу. Яскраві блакитні очі, м’яке волосся кольору молодого горіха, великі пишні груди і неймовірно задоволена широка усмішка – Леді Марія стояла на порозі.

– Ох, Саймоне! – випалила жінка, входячи до крамнички.

Юнак не встиг і кроку зробити, як аристократка вхопила його за обличчя і почала ніжно жмакати його щоки. Парубок був ледь не на півтори голови вищий за панянку, тож жінці доводилося тягнутися до обличчя хлопця.

Леді Марія – гарна знайома Селіма, та й хлопця вона знала ще змалку. Будучи дружиною заможного аристократа, вона часто допомагала їхній родині грошима, потрібними зв’язками та ім’ям. Адже панянка належала до кола аристократів, тому часто могла дати рекомендації заможним клієнтам, яких завжди радо приймали в будь-якій крамниці.

– Вітаю вас, Леді Марія, що привело вас сюди в такий час! Ще ж дуже рано!

– Заходь! – крикнула жінка комусь.

В наступну мить до крамниці увійшов чоловік, що тримав у руках великий ящик із вісьмома товстими пляшками. В кожній пляшці була дивна яскраво-блакитна рідина, а самі пляшки були прикрашені мотузками та декоративними камінчиками. Чоловік підійшов до прилавку й поставив ящик на нього, після цього аристократка відпустила робітника, і той залишив їх наодинці.

– Тобі батько розповідав? – усміхаючись, запитала панянка, коли чоловік пішов.

– Ну... Я зранку від нього лист отримав. В ньому він написав, що винен вам чимало грошей...

– Так! – кивнула жінка. – І як заставу він залишив мені тебе та цю крамницю. Я також знаю, що він забрав більшу частину товарів з вашого складу, тож це, – вказала вона на ящик з пляшками, – тобі невеличка допомога.

«Більшу частину?! У сховищі миші повісилися з відчаю! А тут лише вісім пляшок якогось... Справді, а що це?!»

– Це зілля потенції! – продовжила Леді Марія. – Мені його зробила моя добра знайома. І вона залишила мені рецепт, тож завтра чекай на нову партію. Сьогодні ти, в основному, продаватимеш оце!

– Стоп-стоп-стоп! Яке ще зілля?!

– Ну... Потенції! Ні, я розумію, що ти ще молодий і в тебе немає з цим жодних проблем, – хитро усміхнулася панянка, нахилившись до парубка. – Але в місті багато старих аристократів, найкращі роки яких уже минули.

– І я маю таке зілля чоловікам продавати?! – обурився юнак.

– Якщо гроші принесуть, і собаці продаси! – плеснула вона долонею по грудях хлопця. – І не перебивай мене! Ці аристократи ще мають дружин. Жінкам, якщо не знав, також хочеться цього.

«Пам’ятаючи те, як мене Рита в ліжко тягнула... Вірю, Леді Марія, вірю!»

– Тож, скоріш за все, в тебе це зілля будуть купувати саме жінки. А взагалі...

Аристократка якийсь час просто мовчки розглядала Саймона, підперши гостре підборіддя довгими тендітними пальцями.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше