Засідання Всесвітньої Ради було шумним, галасливим і здебільшого марним та безрезультативним. Як це часто буває із засіданнями усяких вищих та верховних рад.
У повітрі пахло тривогою, напруженням, а ще – безладом та суцільною обопільною недовірою. Як це часто буває на засіданнях усяких вищих та верховних рад.
Міністр війни був сірим, довготелесим та сухопарим – у повній відповідності до посади.
– Аби відвернути колапс, ми маємо готуватись до оборони! – мовив він. – Потрібно мобілізувати всі сили суспільства на будівництво захисного куполу. А згодом – придумати, як дати відсіч! Тільки так ми уникнемо сумної долі наших попередників.
– Вам ото аби зброєю бряцати, – міністр фінансів був товстим, рожевим та слизьким – як і годиться міністру фінансів. – А де гроші взяти на той ваш купол, ви подумали? У скарбниці вже не те що дно видно – скоро ми побачимо, що під ним!
– Цікаво, чого б це, – зневажливо кинув міністр війни.
– Ваші звинувачення в корупції безпідставні! – вибухнув фінансист. – Всі гроші йдуть на ваші дурні військові забавки!
– Ніякий купол або інші мирські засоби вам не допоможуть! – пафосно втрутився міністр теології – жовтий, худорлявий та підозріло схожий на соплю. – Вищі сили покарають нас, як покарали тих, хто був до нас – бо ми відкинули заповіти пращурів. Покайтесь, грішники!
– Ну-ну, – їдко зауважив білий та прозорий міністр освіти. – Коли почнеться катастрофа – вийдете на вулицю разом з вашими сектантами й заявите про публічне каяття. Цікаво, чи почують вас ті “вищі сили”... Існування яких, до речі, й досі не доведене.
У залі зчинився гармидер. Всі звинувачували всіх у корупції, розкраданні, професійній непридатності та недостачі віри у вищі сили. Представники партії фаталістів на чолі з колишнім Верховним Канцлером – отруйно-рудим та трохи навіженим – намагалися заблокувати трибуну.
Словом, все як зазвичай буває на засіданнях усяких вищих та верховних рад.
Суперечку перервав шум води за вікном – він все посилювався і врешті став нестерпно оглушливим.
– Добалакались, – зло процідив міністр війни.
– Покарання близько! – міністр теології підскочив зі свого місця. – Покайтесь, невіруючі!
У залі зчинилась паніка.
За мить до того, як все скінчилось, рудий голова фаталістів значуще промовив:
– Якби я був Верховним Канцлером, цього б ніколи не сталось.
***
Василь вимкнув воду й поставив щойно вимиту улюблену чашку на сушарку. Півроку вже не мив… Не мив би й довше – та санітарна інспекція в особі дружини висловила категоричну незгоду.
– Ну, тепер можна й футбол по телику глянути, – втомлено промовив визнаний деміург та творець нових цивілізацій. А за сумісництвом – їхній знищувач.
Відредаговано: 17.11.2026