Глава 2

Брюнет, обличчя якого прикрашала триденна щетина, був одягнений у довгу чорну мантію. Головного убору на ньому не було, жодних відьомських капелюхів, ковпаків чи чогось подібного – теж, але все одно стало зрозуміло, що він убрався або чарівником, або відьмаком. Срібні персні на пальцях, начебто, виключали наявність у ньому злої енергії, хоча хто знає, може, це й не срібло зовсім, а просто щось схоже?!

На шиї чоловіка висів амулет із зеленим каменем, який час від часу поблискував. Та й чорний кіт виблискував такими ж, як у господаря, зеленими очима, немовби був його пухнастим повторенням або двійником. Як би там не було, від незнайомця виходила потужна аура сили, і щось усередині дівчини незрозумілим чином тяглося до цієї невідомої міці. Обсмикнувши себе, Єва спробувала не піддаватися дивному потягу, який ґрунтовно налякав.

– Я зовсім не сумую… – обережно почала вона. Надто вже небезпечним здавався незнайомець, надто тривожні почуття будив, щоб так одразу заводити з ним знайомство. Інстинктивно Євенгеліна кинула погляд на подруг, але ті, здається, і думати про неї забули. Стало прикро. А раптом її тут убиватимуть, а вони навіть не помітять, зайняті новими кавалерами?!

– Не озирайся на подружок, вони вже зачаровані і нічим тобі не допоможуть, – розвіяв надії Єви чоловік.

«Що означає «зачаровані»?» – подумала вона, але запитала про інше:

– А мені… може знадобитися допомога?

Негативні передчуття посилилися.

– Хто знає… – зробив він невизначений жест вільною рукою, тоді як друга продовжувала погладжувати кота. – Раптом ти вирішиш втекти від долі. А наша зустріч – це доля, безперечно.

– Чия доля? – вирішила уточнити Єва, хоча натяк і так був зрозумілий.

– Наша з тобою, – всміхнувся він. І ця усмішка дивним чином торкнулася серця дівчини. – Я тебе відразу відчув, щойно ти увійшла до залу. А потім просто переконався. Я врізався сьогодні в достатню кількість дівчат (так, просто перевіряв сумісність), але ти була єдиною, хто вибачилася першою. Значить, вихована, а ще скромна, – його погляд пройшовся по фігурі Євангеліни, одягненої в довгу відьомську сукню з досить закритим вирізом, – гарна, – погляд перемістився на обличчя, – незаймана… – завершив брюнет і знову ніби заглянув дівчині в саму душу. – Мене влаштовує.

– Д-для чого саме? – у неї пересохло в роті від цього пронизливого погляду.

– Щоб зробити тебе моєю дружиною, – сказав він таким тоном, наче це була найприродніша річ у світі.

Слова повисли в повітрі чи то пропозицією, чи то вже вироком.

– К-ким? – пискнула Єва.

– Щоб ти стала дружиною відьмака. Я ж не помилився, ти ще ні з ким не була? – примружився чоловік, погляд його змінився, став гострим.

Євангеліна не вважала за потрібне відповідати на це занадто особисте питання.

– Я навіть імені вашого не знаю, а ви вже «дружиною»! – заперечила вона, збираючись відсунутися на протилежний кінець стійки, тим самим давши зрозуміти, що не зацікавлена ​​в продовженні знайомства.

– Максиміліан. Але можна просто Максим чи навіть Макс, так тобі звичніше, – тут же представився він, перекриваючи шляхи до відступу. – А ти Єва, я знаю.

– Євангеліна Андріївна, – суворо виправила дівчина, намагаючись хоча б словами дистанціюватися від того незрозумілого впливу, який на неї спричиняв цей загадковий і небезпечний чоловік. – Якщо підслухали моє ім'я, поки я з подругами розмовляла…

– Думаєш, я опустився б до підслуховування вашого жіночого белькотіння?! – перебив він. – Ти, дівчинко, здається, не до кінця розумієш, куди потрапила…

– І куди ж? – підняла брову вона. – Хіба це не костюмована вечірка на честь Хелловіна?

– Не зовсім… Те, що ти називаєш «костюмом», – мій звичайний одяг. Правда, зараз на мені парадна мантія, щоб відповідати нагоді, – повідомив Максиміліан із гідністю. – Тут, – він обвів очима зал, – закрита вечірка для обраних, де відьми та відьмаки обирають собі супутників життя.

Вона аніскілечки йому не вірила! Ха, от вигадав небилицю: відьми, відьмаки, магія, сумісність… Проте потім один із бутафорських павуків раптом ожив і виявилося, що він зовсім не бутафорський. Та й паперова летюча миша, що висіла на мотузці, затремтіла крильцями. А далі бармен вийшов з-за стійки і з тацею напереваги попрямував до одного зі столиків (офіціантів нині й справді не вистачало), і тільки зараз Єва помітила, що чоловік насправді не ходить, а літає над землею як справжній привид!

«Мамо, та що тут відбувається?!»

Це, як і гримм, якісь суперсучасні технології? Чи у неї просто надто розігралася фантазія? Так, все це лише виверт уяви, нічого більше! Чи ні?

– Довести? – правильно зрозумів Максим її сумніви. – Чи ти вже і сама все зрозуміла?

– Д-доведіть… – попросила дівчина, хоча і без того починала вірити, що Максиміліан справді не звичайний чоловік, який переодягся у костюм відьмака лише для вигляду. – Ви сказали…

– До мене можна на «ти»…

– Добре. Т-ти сказав, що це вечірка тільки для відьом та відьмаків, але як же перевертень та вампір, що залицяються до моїх подруг?! – Євангеліна спробувала зловити його на брехні