Глава 1

– Дівчино, ви віддаєте перевагу вампірам чи перевертням? – звернувся до Євангеліни суб'єкт у костюмі гарбуза, що стояв біля входу в нічний клуб і, зважаючи на все, служив тут охоронцем.

Єва, яка теж хизувалася карнавальним костюмом і з нагоди Хелловіна була одягнена відьмочкою, вдала, що замислилася. Чи то був якийсь особливий пароль для входу в клуб, чи чоловік просто надумав пожартувати, але вона підіграла.

– Я ще не вирішила, треба з подругами порадитись, – відповіла задумливо. – Що скажете, дівчатка?

– Я за вампірів! – подала голос Христина, яка й сама була одягнена вампіршою, навіть цівку крові біля губ намалювала, і поправила високий комір чорного плаща з червоним підбоєм.

– А я за перевертнів! – сказала Яніна, що приміряла образ русалки, який вдався навіть без перуки, бо її розпущене чорне волосся і так було значної довжини.

– Ну а я тоді за відьмаків! – вирішила Єва, злегка зсунувши на бік карнавальний відьомський капелюх. Вона стільки років змушена була жити у вузьких рамках, які визначав для неї тиран-батько, що хоча б зараз хотіла обрати сама. – Навіщо обмежувати себе лише запропонованими варіантами?! Відьмаки мені завжди імпонували. Є тут у вас прийнятні варіанти?

– Відьмаків, кажете? – дивним тоном уточнив охоронець. – Є відьмаки, як же не бути?! Відьми також є... і не тільки... Пароль прийнятий, проходьте! Бажаю незабутньої ночі…

Євангеліна переглянулася з дівчатами, не зовсім розуміючи, що саме відбувається, але пройшла в послужливо відчинені двері, а коли переступала поріг, їй здалося, що несподівано виник яскравий спалах світла, немов хтось на мить висвітлив їх прожектором. Але майже одразу ж сторонні думки вилетіли в неї з голови, бо вона поринула в невимовну атмосферу свята.

– Ну що, дівчатка, розважимося? – обернулася Єва до подруг, які з натхненням оглядали зал.

Приміщення було прикрашене безліччю невеликих гарбузів з палаючими свічками всередині, паперовими гірляндами із зображеннями привидів, відьомських капелюхів і гарбузів. Зі стелі звисали бутафорські павуки та кажани. Навколо шастала різношерстна юрба ряжених... Загалом, атмосфера відповідала святу. Влившись у спільну метушню, дівчата пританцьовували і рухалися просторою залою, намагаючись знайти вільний столик, проте їхня спроба увінчалася провалом: всі видимі оку столики виявилися зайнятими.

– Давайте спершу трохи освіжимося, – запропонувала Євангеліна. – Може, потім якийсь столик звільниться…

Довелося вирушити до бару, бо знайти офіціанта в такому натовпі виявилося ще складніше, ніж столик. Пробираючись до барної стійки, Єва зачепила когось плечем, автоматично вибачилася і обернулася, намагаючись зрозуміти, в кого врізалася, але натовп навколо жив своїм життям і постійно переміщався, так що важко було сказати, з ким саме вона зіткнулася.

«Ну нічого, я ж вибачилася…» – подумала вона і наздогнала дівчат, які активно протискувалися вперед.

Як не дивно, біля барної стійки місця було достатньо, так що Євангеліна сіла між подругами, які вже влаштувалися на високих стільцях і покликали бармена, одягненого в костюм привида. Прорізи для очей на білому покривалі, в яке був загорнутий чоловік, виглядали як дві чорні дірки, і Єва оцінила майстерність гриму.

– Нам водички! – зробила замовлення Яна.

– І тільки? – здивувався бармен. – Може…

– Вечір довгий, ще встигнемо… – перебила його Христя, поправляючи каштанове пасмо. – Спочатку роздивимося тут усе, вільний столик знайдемо…

– А що його шукати? – раптом пролунав приємний чоловічий голос. – Сідайте за наш!

Різко обернувшись, Євангеліна побачила двох чоловіків, котрі явно бажали з ними познайомитися.

– Добрий вечір, пані… – привітав їх високий брюнет у чорному плащі з червоним підбоєм і високим коміром, в посмішці якого майнули гострі білі ікла, а вздовж рота стікав тонкий струмок крові. Тільки, на відміну від Христини, цей, здається, бул зовсім не бутафорський, а справжній! Хоча, можливо, Єва просто надто недовірлива? – Чи дозволите до вас приєднатися? Я Олексій. А це Тамір, – указав він на свого друга, попелястого блондина з пронизливими сірими очима, що відрізнявся деяким шухером на голові і щетиною на обличчі, видатні ікла якого, як і загострені вуха, видавали в ньому перевертня.

І Євангеліна вкотре захопилася, до чого дійшов прогрес і який нині гарний у народу грим.

– Вечора, дівчата! – посміхнувся той, кого назвали Таміром, через що його звірячий оскал став іще більш вражаючим. Ого-го, він і справді добре попрацював над костюмом, не відрізниш від справжнього звіролюда! – Кого тут вкусити за бочок?

– М-можна мене? – зніяковівши, нерішуче подала голос Яніна. – Я песиків люблю…

– А великих сірих вовчиків? – одразу підсів до неї блондин.

– А вовчиків я побоююся… – зізналася брюнетка, почервонівши ще більше.

– Це тому, що ти їх зовсім не знаєш, – почав залицятися до неї Тамір.

– Можливо… – не стала заперечувати дівчина, всім своїм виглядом показуючи, що, тим не менше, готова продовжити спілкування.

– Так давай познайомимося ближче – і я обіцяю, що ти перестанеш боятися… – надихнувся блондин і вказав на найближчий до стійки столик, розрахований на чотирьох.