***2

* * *

Рятуйте! — Кіра опинилася не в дуже холодній воді, але щось сильне вхопило її за ноги й миттєво потягнуло під воду.

Дівчина не розуміє, що відбулося, але ось вона опинилася на дні озера. Стоїть на своїх двох, неначе вода ніяк на неї не впливає. Й дихати нічого не заважає. Сірість немов густий туман заполонило цю місцевість. Підняла голову до гори й бачить, як Стас намагається втекти на човні, як гігантська рибина його проковтнула. Таке відчуття, що споглядає за всім зі сторони.

— Ну що, як тобі дійство? — почула неподалік від себе страшний і грубий голос.

Миттєво озирнулася й бачить перед собою волохате створення обплутане равликами й водоростями, з гострими вухами та лускатою риб’ячою шкірою, із жаб’ячими лапами. Великі очиська витріщилися на дівчину.

Кіра перелякано не може відвести погляд від страховиська.

— Він просто втік, а тобі тепер обирати, яким він буде чоловіком і батьком для твоїх дітей. Чи ти думаєш, що багатство замінить таку людську рису, як людяність, співчуття, співпереживання, доброту і врешті-решт кохання?

Дівчина хотіла сказати щось у заперечення, але духу не вистачило.

— Коли ти впала у воду, то юнак не насмілився стрибати, щоб врятувати тебе. Така ціна кохання за «Теслу», — промовив спокійно й обдумано кожне слово болотяний.

Кіра опустила очі донизу, позаяк немає сенсу заперечувати.

— Якщо ти хочеш повернутися у свій світ, то маєш виконати завдання. І добре обдумай, що було цінного під час твого проживання в селі.

— Яке завдання? — промовила ледь чутно.

— Ти маєш допомогти одному зухвальцю доплести для мене ковдру із водоростів. Скоро зима, я не планую мерзнути. А ти, я так думаю, що не бажаєш залишитися тут навічно, — після цих слів чудовисько подалося до себе у кам’яний будинок.

— А куди мені? Де його плести? — наважилася запитати.

У відповідь почула лише:

— Барсику, відведи її до того, як його? Знов забувся.. І стерегти обох. Зрозумів! — ні звідки з’явився велетенський сом та вхопив своїм вусом дівчину за руку й потягнув у темряву.

Пручатися немає сили тож легеньке тіло, як пір'їнка, помчало за рибиною.

Зупинилися біля величезного каменя, поряд з яким сидить юнак та намагається щось сплести. Ноги його оповиті водоростями.

За мить і Кіра опинилася біля нього й ноги її теж обгорнулися міцним мотузяччям рослинності.

Коли рибина залишила їх, то дівчина озирається на всі боки. Намагається знайти вихід.

— Не шукай нічого, його тут немає, — почула голос юнака.

— Кого немає? — якось збентежено запитала.

— Ну, ти ж вихід шукаєш. То його тут немає. За певні помилки болотяник нагороджує своїх випадкових гостей випробуваннями й допоки не виконають завдання — не відпускає, — промовив так буденно. — Мене, до речі, Світозаром звуть. Протягує руку для знайомства.

— Я Кіра, — відповіла на жест.

— Що болотяний наказав тобі робити?

— Сплести разом із тобою йому ковдру із водоростів, бо зима скоро, — розповіла про завдання дівчина.

— Що ще тобі потрібно зробити?

— Не знаю. Подумати про своє рідне село. Але я не хочу, бо намагалася звідти вибратися не один рік, а тут знов потрібно про це думати. Не розумію для чого це, — висловлює невдоволення.

— То ти думай швидко про що сказано, бо залишишся тут назавжди. До речі, який зараз рік? — дає настанови парубок із посірілим обличчям, але живими карими очима.

— 2024 рік, а що? — здивовано перепитала і взялася за листок водорослі, щоб допомагати виплітати ковдру.

— 2024... — повторив у голос, думаючи про щось своє. — Десять років.

— Що десять років? — перепитала Кіра.

— Я уже десять років тут виплітаю ковдру для болотяника.

— Як десять років? Мені не потрібно так довго. Я маю там бути уже завтра зранку, — вказала пальцем на гору.

— То потрібно добре думати над словами химери.

— А як ти тут опинився? — наважилася запитати.

— Болотяник приречив мене рабувати у нього до того часу, допоки не віднайду справжнє кохання навіть у своїй подобі. Поглянь тільки-но на мене. Ось хвіст виріс, луска на шкірі по всьому тілу, волосся відросло й позеленіло. Я, мабуть, сам скоро перетворюся на йому подібного, — скаржиться Світозар.

Й справді дівчина аж тільки помітила у юнака ці особливості, коли він проговорив їх у голос. «І чому тільки не злякалася його?» — подумала Кіра.

— Я не знав ціни коханню і привів колись дівчину Маруську на це озеро, бо чув про його химерність і хотів штовхнути її у воду, щоб нарешті позбутися набридливої прихильниці. Давно не міг її спекатися, але сталося не так, як гадалося. Зачепився за весло й сам звалився за борт. Миттєво зник під водою. Ось і вся історія. Тепер вину свою маю спокутувати, — зізнався Світозар, яка причина перебування тут.

— Я не хочу тут настільки залишатися. У мене на суші ще багато справ. А ти втекти не пробував?