Розділ 23. Розповідайте, у що ви вляпалися

Обід розпочався з бездоганно вивіреної церемоніальності. Слуги рухалися майже безшумно, страви змінювали одна одну в ідеальному ритмі, келихи наповнювалися раніше, ніж хтось встигав помітити, що вони спорожніли.

І майже кожен за столом намагався впіймати погляд імператора.

Хтось заводив розмову про становище на південному кордоні, хтось обережно піднімав тему торгівлі з прибережними територіями, хтось ділився успіхами своїх синів у військовій академії. Все звучало ненав’язливо та майже випадково, але я надто чітко бачила, як ретельно підбираються слова, як розраховуються інтонації і як у кожному запитанні відчувається надія бути поміченим.

Правитель відповідав спокійно. Коротко. Інколи з легкою півусмішкою, інколи — лише кивком. Його голос був неголосним, але якимось дивовижно вагомим, і щоразу, коли він говорив, розмови в інших кінцях столу затихали самі собою.

Ми з Адріаном, навпаки, робили все, щоб не світилися. Він підтримував нейтральні бесіди з кузенами, обмінювався кількома фразами з батьком, пару разів навіть усміхнувся в бік молодших родичок, але не намагався привернути до себе увагу.

Я ж зосередилася на бездоганних манерах. Їла акуратно, говорила тільки коли до мене зверталися, відповідала ввічливо та коротко. Кілька разів до мене поверталася мати Адріана — її погляд був уважним і оцінюючим, але без явної ворожості. Вона поставила пару нейтральних запитань про дорогу та про те, як я влаштувалася в столиці. Я відповідала спокійно, утримуючи голос у межах впевненості.

Пару разів хтось із дальніх родичів з цікавістю питав про Ірмланд, і тут я подумки дякувала кареті та прискореному курсу «Економіка регіону для виживання». Загальні формулювання справді рятували. «Регіон розвивається», «стабільний внесок до скарбниці», «перспективні ремісничі гільдії» — звучало солідно та при цьому нічого конкретного не обіцяло. Чоловіки кивали, не заглиблюючись. Схоже, знали вони не більше мого.

Адріан пару разів непомітно торкався моєї руки під столом — коротко, майже випадково. І щоразу це чомусь допомагало утримувати рівновагу.

Час тягнувся повільно і водночас летів надто швидко. Страви змінилися десертом, розмови стали менш формальними, а сміх — трохи вільнішим. Напруга не зникла, але ніби пом’якшилася краями.

А коли трапеза добігла кінця, імператор першим відсунув прибори та підвівся. За ним, майже синхронно, встали решта присутніх. Стільці заскрипіли, і шелест тканини наповнив приміщення. За традицією гості мали перейти до зали для відпочинку — там вже чекали карти, шахи, музичні інструменти та легкі напої для вільнішого спілкування.

Ми з Адріаном переглянулися і майже одночасно підвелися. Зараз. Поки всі зосереджені на Його Величності та формуються групи, їхня увага розподіляється. Це був ідеальний момент, щоб непомітно відійти вбік і загубитися серед гостей.

Ми зробили пару кроків, намагаючись рухатися природно та не надто швидко, але й не повільно. І в нас майже вийшло. Майже.

— Адріане.

Голос пролунав неголосно, але так, що перекрив всі інші звуки. Мій супутник буквально завмер поруч зі мною. Його рука на мить напружилася, пальці трохи сильніше стиснули мої, а я повільно повернула голову. Імператор дивився прямо на нас.

— Племіннику, підійди. Я хотів би поговорити з тобою та твоєю супутницею. Наодинці.

Фраза пролунала спокійно, без підвищення тону чи натяку на роздратування. Але з якоїсь незрозумілої причини саме ця рівність і змусила мене внутрішньо завмерти, бо в ній відчувалася не прохання, а впевненість у тому, що відмови не буде. У залі миттєво запанувала та сама ввічлива тиша, коли ніхто не повертав голови відкрито, але кожен уважно прислухався. І я відчула, як пальці Адріана ледь помітно напружилися, перш ніж він зробив крок вперед, потягнувши мене за собою.

Правитель неспішно вийшов з обідньої зали, ніби точно знав, що ми підемо слідом, і в його ході не було ні метушні, ні демонстрації влади — лише спокійна впевненість людини, якій не потрібно підтверджувати своє становище зайвими жестами. Ми пройшли широким коридором, прикрашеним портретами предків і важкими гобеленами, звернули за ріг, а потім перетнули просторий хол з центральними сходами, якими піднялися на другий поверх. І весь цей час мене переслідувало дивне відчуття, ніби нас ведуть не просто поговорити, а до якогось заздалегідь визначеного рішення.

На другому поверсі імператор впевнено попрямував до одних із дверей у кінці коридору та відчинив їх без стуку. І вже за тим, як змінилося повітря за порогом, я зрозуміла, що це не вітальня й не салон для світських бесід, а робочий кабінет. Всередині було тихо та трохи темніше, ніж у коридорі. Масивний письмовий стіл, високі шафи з книжками, щільні штори та відчуття зосередженості створювали атмосферу місця, де приймаються рішення, а не обговорюються сімейні плітки.

Правитель зробив запрошувальний жест рукою, пропонуючи нам увійти першими, і ми з Адріаном, обмінявшись коротким поглядом, ступили всередину, після чого чоловік увійшов слідом і зачинив за собою двері. І характерний звук пролунав надто голосно в цій тиші, від чого я мимоволі здригнулася, хоча намагалася триматися спокійно.

Однак на цьому дивнощі не скінчилися, адже імператор повільно провів долонею в повітрі, і по стінах кабінету прокотилася ледь помітна хвиля, ніби простір на мить став рідким і знову застиг, і я зрозуміла, що це не для враження, а скоріше аби захистити — щоб жодне слово не вийшло за межі цієї кімнати.

— Розповідайте, у що ви вляпалися, — промовив монарх, дивлячись на нас серйозно та без найменшої усмішки.

І в цьому формулюванні не було ні здивування, ні сумніву, лише впевненість у тому, що ми справді вже опинилися в ситуації, про яку варто говорити без прикрас.

Від цих слів всередині в мене остаточно все застигло, адже Його Величність не питав, що відбувається, і не цікавився, хто я така, а одразу перейшов до суті, ніби заздалегідь знав, що перед ним не просто закохана пара, а двоє, втягнуті у щось куди серйозніше. Я повільно перевела погляд на Адріана, намагаючись зрозуміти, що він збирається відповідати, і в цю мить остаточно усвідомила, що спокійний сімейний обід залишився десь внизу, а тут починається зовсім інша розмова.