Розділ 22. Імператор Драконячого Краю та мій дядько

Ліна Красько

Голоси в залі стихли так різко, що я буквально відчула, як напруга прокотилася по приміщенню хвилею. Ще секунду тому довкола лунали розмови, сміх, перешіптування, а тепер повітря ніби стало густішим. Я інстинктивно перевела погляд туди ж, куди дивився Адріан, і…

…побачила колоритну парочку, що увійшла до зали.

З матір’ю мого «нареченого» я вже зустрічалася, хай і за досить дивних обставин, коли мені здавалося, що незручність досягла свого піку. Але зараз вона виглядала зовсім інакше. Не просто елегантною дамою зі знатного роду, а жінкою, за спиною якої стояла сила. Спокійна, впевнена та майже відчутна.

Вона йшла під руку з чоловіком, якого я раніше ніколи не бачила, але одного погляду вистачило, щоб зрозуміти — це хтось дуже важливий. У його ході не було метушні, на обличчі — зайвих емоцій. Він не озирався, не шукав схвалення і не демонстрував переваги. Він просто йшов, і простір ніби сам підлаштовувався під нього. Люди замовкали та розступалися, опускаючи погляди.

Це був… не просто статус. Це була влада.

Я перевела погляд на Адріана — і ледь не здригнулася. Його обличчя змінилося. Риси стали гострішими, погляд — напруженішим, а губи стиснулися в тонку лінію. Він ніби миттєво зібрався, випроставшись ще сильніше, хоча здавалося, що це неможливо.

Щось у цій процесії було не так. І справа була не лише в чоловікові поруч з його матір’ю. Трохи осторонь крокував ще один — старший, із подібними рисами обличчя. Та сама лінія підборіддя, той самий розріз очей та манера тримати голову. Схожість з Адріаном була очевидною і майже дзеркальною, тільки більш зрілою та жорсткою.

Я відчула, як всередині неприємно похолоднішало. Секунду тому я просто нервувала через знайомство з батьками свого фіктивного нареченого. Тепер же в повітрі відчувалося щось інше. Більш серйозне і масштабне.

Я розгублено озирнулася, ніби сподіваючись, що хтось пояснить мені правила гри, в яку я, здається, вже вступила, але ніхто не поспішав цього робити. Всі довкола виглядали зібраними і… настороженими.

А дивлячись на реакцію Адріана, я раптом зрозуміла, що, можливо, пора починати панікувати. Бо якщо навіть він так напружився, значить, те, що відбувається, виходить за рамки звичайного «сімейного обіду».

— Поруч з моєю матір’ю Його Величність, імператор Драконячого Краю… і мій дядько, — тихо промовив мій супутник, не відводячи погляду від наближених фігур.

А ось такого я точно не очікувала. Так, у моїй голові майоріли різні здогадки, складаючись у лякаючу мозаїку з випадкових фраз, каменя на каблучці та сказаних слів про «чергу», але все це залишалося на рівні підозр. Припущень. Теорій, які можна було списати на нервозність.

Але почути це вголос виявилося зовсім іншою справою.

Імператор. Не якийсь далекий родич з гучним титулом. Не впливовий радник.

Імператор.

Я повільно вдихнула, відчуваючи, як всередині щось неприємно стискається. Картина остаточно склалася, і тепер вона виглядала куди масштабніше, ніж мені б хотілося.

— Дякую за своєчасне попередження, — промовила рівно, навіть надто рівно для людини, у голові якої щойно вибухнув цілий феєрверк усвідомлень.

Я вже і сама відчувала, як тремтять мої долоні. Пальці зрадницьки похололи, а серце знову прискорило ритм, ніби вирішило встановити новий рекорд. Отже, ось як. Я прийшла на «сімейний обід», де серед інших гостей присутній правлячий монарх. І я стою поруч з чоловіком, який, виявляється, не просто представник знатного роду, а племінник цього самого імператора.

Чудово. Просто чудово.

Я обережно стиснула пальці Адріана, щоб ніхто зі сторони не помітив, як сильно мені хочеться або провалитися крізь підлогу, або телепортуватися назад до своєї кімнати і зробити вигляд, що цього дня ніколи не існувало.

— Ти ж розумієш, — тихо додала, намагаючись, щоб голос звучав стійко, — що якщо я зараз осоромлюся, це буде вже не просто незручність. Це буде катастрофа державного масштабу.

І чомусь мені здавалося, що назад дороги вже немає.

А поки ми перемовлялися майже пошепки, процесія вже дісталася столу. Правитель зайняв місце в голові, ніби так і було прийнято в їхній родині. Тоді як мати мого супутника сіла праворуч від свого вінценосного брата. Трохи пізніше з’явився й батько Адріана, спокійно, без зайвої метушні, і сів поруч із дружиною, ніби підкреслюючи єдність, а не суперництво за увагу.

У залі знову заворушилися голоси, заскрипіли відсунуті стільці, задзвенів посуд. Нам довелося поспішити слідом за іншими гостями, щоб не привертати до себе зайвих поглядів. Зараз найрозумніше — розчинитися в загальній масі, стати частиною фону та непомітною деталлю у великій сімейній картині.

Може, всі будуть зайняті тим, щоб привернути увагу імператора, і до нас їм і зовсім не буде діла. Я плекала цю крихку надію, як останню лінію оборони, і рушила слідом за Адріаном. Він мовчки відсунув для мене стілець, і я акуратно опустилася на нього, намагаючись рухатися плавно та без різких жестів. Спина пряма. Підборіддя злегка підняте. Дихання рівне. Принаймні ззовні.

Всередині ж все вібрувало від напруги.

Тримайся, Ліно. Ти пережила танець перед натовпом незнайомців, причому в сукні, яка норовила стати окремим персонажем вистави. А тут людей принаймні втричі менше. Тож, якщо мислити оптимістично, це майже затишне сімейне коло. Майже.

Я обережно поклала долоні на коліна, щоб приховати залишкове тремтіння, і дозволила собі короткий погляд у бік правителя. Не пильний чи викличний, просто достатній, щоб ще раз переконатися: так, це справді він, і ні, мені це не ввижається.

Всього лише обід. Просто обід.

Головне — не переплутати виделки, не назвати когось «ваша драконість» та не впустити келих у найневдаліший момент. Все інше — вже деталі.