Пролог

- Не встигну, - сказала Катя сама собі, щоб остаточно прийняти і змиритися з  цією думкою. Треба було залишатися вдома, вколоти собі кінську дозу снодійного і просто поспати до ранку. Але Катя не любить снодійне – після нього болить голова і важко думати ще три дні.

Вона стояла посеред траси і вдивлялася в даль, надіючись раптово зловити останню машину і доїхати хоча б до околиць Рівного, де б їй допомогли патрульні. Але до міста ще залишалося 50 кілометрів, а на дорозі жодного авто.

Було близько шостої. Катя дивилася на повний місяць, що вже проявлявся на небі.

Це сталося п’ять років назад, в таку ж повню. Вони з сестрою ішли додому пізно з вечірки, коли небо тріснуло і дивне світло полилося з тріщини.

Вчені зійшлися на думці, що ця тріщина може бути телепортом на інший край галактики, або вікном в інший вимір.

Тоді у Каті засвербіла голова, в очах помутніло і пам’ять згасла. Прокинулася вона вже вранці, в чужій квартирі на руках у сестри, що була вся в порізах і укусах. Якийсь чоловік стояв біля дверей з качалкою і злякано дивився на них.

Це було перше її перетворення. І не тільки її. Таких лише у її місті було 127 людей. Вчені всього світу потім ще довго розводили руками, висловлювали нові теорії, вивчали старовинні міфи про перевертнів, але ніщо не давало відповідь, на найголовніші питання: як з цими перетвореннями пов’язана тріщина і що з неї вийшло. Бо в ту ніч з’явилася загроза набагато страшніша за перевертнів.

Мерці почали оживати.

Вони не пили кров, не харчувалися мізками. Вони просто щоночі виходили зі своїх схованок і вбивали всіх, на своєму шляху. Але з особливою жорстокістю вони вбивали тих в кого був «ген перевертня».

Позаземні сутності, які захопили мерців були розумними, нападали по стратегії, хитрували, але ніколи не йшли на контакт. Вони вибирали лише «свіжі» сильні тіла, і покидали їх як тільки знаходили кращі. Мерці не відчували болю. Єдине, чого вони боялися – це сонячного світла і вогню.

«Тарас!» Катя дістала телефон і набрала номер.

- Котику, надіюсь ти вже біля притулку, бо захід сонця через 20 хв. і я починаю хвилюватися, - відповів Тарас на тому боці.

- Я не встигну, - констатувала Катя.

На мить в слухавці запала тиша.

- Скажи, що ти жартуєш, - мовив Тарас, - Де ти зараз?

- Серед траси. Намагалася добратися автостопом, але сьогодні не везучий день. Послухай, - Катя закусила губу, - якщо я не виживу, скажи моїй сестрі…

- Ти обіцяла, що встигнеш!

- В переддень повні водії не дуже лояльні до випадкових пасажирів.

- Я вже беру машину і їду за тобою, - перебив її Тарас.

- Будь ласка послухай, я увімкнула GPS, ти зможеш мене знайти завтра. У мене є трохи святих шашок. Зроблю коло. Можливо я зможу протриматися до ранку. Але якщо ні, скажи моїй сестрі, що мені шкода, що я не буду поруч.

- Сама скажеш. Я їду.

- Не треба ризикувати, Тарасе!

Та він уже поклав трубку.

Катя зійшла з дороги в пошуках рівного місця. Метрів за 20 від дороги був обрив. Вона зняла рюкзак і витягнула звідти шашки. Їх було 25 – достатньо, або зробити коло 20 метрів діаметром, от тільки діють вони лише 4 години. «Святі» шашки зі спеціальною консистенцією яскравого диму, що осліплює мерців так само, як сонячне проміння. Вони не гарантують 100% захист, але ослаблюють нападника, якщо той потрапляє в коло.

Катя розставила шашки по колу, стала в нього, зняла весь свій одяг і акуратно склала його в рюкзак. Коли перетворюєшся в одязі – він залишається на тілі і заважає рухам, особливо тоді, коли треба битися. Катя витягла запальничку, щоб запалити найближчу шашку, як тільки почнеться перетворення. Почулися кроки. Вона оглянулася і побачила чоловіка, що наближався до неї з кривавою усмішкою на обличчі. «Почалося», подумала вона і спробувала підпалити запальничку, та вона не слухалася. Кольори у її голові змінилися. Катя чула як мрець біжить до неї.

«Потрібно битися».

Вона впустила запальничку і кинулася на зустріч мерцю. Пробігши чотири кроки на п’ятий вона стрибнула на 4 лапи, як великий сірий, смугастий кіт.