12

Я прочитаю у вечорі на одинці, дякую що розповіла було цікаво. 
Будь ласка доню, це єдине що просила мама на останок щоб я виконала. 
Я поглянула на Ніка, на ці книжки, глянула на маму та мовила: правда дякую що розповіла, для мене це все дуже швидко, я піду до себе. 
З тобою можна? Питає Нік. 
Так, мам поговорим потім добре?
Звісно, іди відпочивай.
Піднімавшись на сходи, зрозуміла що це її мама, а я навіть не запитала як вона. 
Як ти? Я з співчуттям спитала.
Тримаюсь, буде краще поговорим про це. 
Добре, люблю тебе. 
І я тебе. 
Відкрила двері, за цей час поки я говорила з мамою, Нік увімкнув медетативну музику, і запалив свічки. Дякую ти найкращий, усміхаючись мовила я. 
Це все що я зміг зробити. 
Я обійняла його міцно, і він у відповідь. 
Ти не проти глянути що там? Питає Нік. 
Я бачу як в нього світяться очі від цікавленості, в цю мить я забуваю про біль, і стає теж цікаво. 
Не проти, записник я прочитаю сама, а книжки разом, згода? 
Без проблем, я розумію. 
Пройшов тиждень як бабусі не стало, я досі не прочитала все що потрібно, в тей  вечір з Ніком просто лежали. 
Діти снідати. 
Вставай. Тихо сказала я. 
Мг, зараз. Сонливим голосом сказав Нік. 
Я пішла до батьків, на останок спробувала збудити Ніка, він аж підскочив, мабуть перестаралась. 
Встаю, встаю, через хвилину вийду. 
Добре. 
Доброго ранку.
Доброго ранку, доню. Сказали батьки разом. 
Як спалось? Питає тато. 
Чудово, виспалась. Сьогодні в школу? 
Так, дзвонили питали, я сказала так, тобі потрібне спілкування, стане краще.
Я зрозуміла, згодна. 
Доброго ранку. Сказав Нік. 
Ти що в душі був. Здивовано питаю я. 
Так, роки тренування, пішли на користь.
Молодець. Зауважив тато. 
Дякую. 
Сніданок пройшов на ура, ми сміялась, хоча біль не вчухає. Зібрались та поїхали з Ніком до школи. Зайшовши в клас я помітила, що Мер розмовляє з тими «людьми» які мене ображали, вона це прекрасно знала. 
Привітик. Сказала вона. 
В мене мову відібрало, мабуть хоче показувати що ми друзі. Добре підіграю. 
Привіт. 
Я бачила як в неї в очах здивування, та безвихідь, вона очікувала що я буду мовчати. 
Чекала, але розмові далі не було, бачу зайшов Нік в клас, я побігла до нього.
Що сталось? 
Ти прикинь, вона привіталась. 
Та ну. Здивовано каже Нік закриваючи рот рукою. 
Я починаю посміхатись, бачу погляд її не дуже добрий, але перемикаюсь відразу до Ніка. 
Що я можу сказати стосовно цієї ситуації, мені все рівно, я рада що допомагає психотерапія, вона хай заздрить, я їй зла не бажала, це її вибір. 
Уроки закінчились, я відчула як хтось поклав руку на талію, я обернулась звичайно це був Нік. ( Ми не зустрічаємося, просто друзі)
Привіт, як ти? 
Привіт, краще, а ти як?
Чудово, до речі ти не забула що сьогодні вечором? 
Я починаю копатись в себе в пам’яті, не можу згадати. 
Забула, вибач. 
Добре тоді нагадаю, в твій день народження ми мали іти вечором, я тебе запрошував, я розумію що тільки тиждень пройшов, я не можу дивитись яка ти засмучена ходиш. Звісно якщо ти не проти, я тебе ще раз запрошую. Усміхнено каже Нік. 
Боже я згадала, звісноо.  Що вдягати? 
Щось зручне по типу спортивного костюма. 
Домовились. 
Ми ішли, він провів мене додому, та сказав о сьомій забере. 
Доню ходи сюди. Кличе мама. 
Так, слухаю. 
Сідай розмова буде довга. 
В мене є час до 18:30. 
Встигну. 
Ситуація така, вже тиждень як бабусі не стало, я звісно довіряю Ніку, але я не все змогла перед ним розповісти. 
Мамо до чого ти ведеш? 
Веду до того що я не все розповіла тобі про бабусю.
Я уважно слухаю тебе. 
Коли мені виповнилось 20 років я шукала документи до університету щоб вступити туди, і натрапила записник бабусі. Чесно я не хотіла читати, але там було написано в’язниця. Мені стало страшно що маму заберуть до в’язниці я взяла щоб читати в ночі коли вона спить. Було видно що вона довго не записувала туди нічого. Спочатку там нічого не було, розповідала про своє життя що їй подобався хтось, але не вписувала хто. Вже по середині записника дійшла до того слова « в’язниця» і почала читати по порядку. 
Хух. Тяжко вздихнула мама.