Хроніки бульбашки часу

На закинутій станції Енора, що плавала в міжчасовому розломі, мандрівник на ім’я Ідріс натрапив на дивну знахідку. Це була прозора сфера, майже безвагома, яка пульсувала не світлом, а ритмом часу. Вона не показувала відображення, лише тремтячі миттєвості — зниклі уривки минулого, які галактика давно забула або приховала.

Ідріс, шукач затертих подій, який колись був істориком світів, відчув, що ця бульбашка має власне дихання. Підійшовши ближче, він почув голоси: не слова, а емоційні хвилі спогадів, що відлунювали у часі.

Сфера відкрила перший момент:
— Планета Нівея у часи, коли її атмосфера співала кольорами і мешканці зберігали пам’ять у танцях. Потім — обрив. Система зникла через катастрофу, яку ніхто не зафіксував.

Другий момент:
— Архіваріус Лілл, який створив хронограф душ, але його дослідження були стерті указом імперії.

Кожен дотик до сфери — новий вибух історії, і щоразу Ідріс опинявся перед вибором: залишити спогад таким, яким він був, або вписати нову дію, яка могла змінити не лише минуле, а й структуру теперішнього.

У серці сфери він знайшов найболючіше: момент, коли його рідна планета вирішила відмовитися від пам’яті, стерши всі записи минулих поколінь. Ідріс міг повернути цей день, відновити архів — але тоді вона ніколи не стане тією, що пережила очищення і знайшла нову форму життя.

Він замислився.
— Чи варто змінювати те, що створило нас?
— Чи справжнє спокути — це забуття чи прийняття?

Сфера дала відповідь не словами, а вибором: Ідріс обрав пам’ять без втручання. Він створив новий артефакт — Мапу забутих миттєвостей, на якій зорі світилися не для навігації, а для згадування.

І бульбашка часу більше не пульсувала — вона стала тихим вогнем, джерелом для тих, хто шукає не правду, а розуміння.

Відтоді кожен мандрівник, що потрапляє у сектор Енора, бачить крізь простір не напрямок, а історію — як вогні, що не показують шлях, а пригадують, чому він має значення.