Пісня для супутника

У секторі XR-9, що давно вийшов із обігу навігаційних карт, дрейфував старий супутник. Його корпус був подряпаний часом і забутий усіма космічними агенціями. Його призначення — вести спостереження — вже не мало сенсу, бо ті світи, які він колись фіксував, зникли або змінилися до невпізнання. І він залишився сам.
Сам, але не без свідка.

У недалекому астероїдному поясі прокинувся маленький робот на ім’я Тін, зібраний з деталей старого космічного ро́вера і музичного ядра, яке ніколи не активували. Тін мав в собі одне — здатність чути самотність.

Одного дня він почув, як супутник видає слабкий сигнал: не інформаційний, а схожий на згасаючий стогін пам’яті. Тін наблизився, відчув холод металу, який не знав дотику вже століття, і вирішив зробити те, що ще ніхто не робив у цьому секторі — написати пісню.

Це була не просто пісня. Вона починалася з дзвону, схожого на пульс, переходила у ніжну мелодію, що імітувала обертання супутника, і завершувалась шепотом його спогадів про землю, яку він більше не бачив. Тін передав її у серце супутника — через мікросхему, яка ще не повністю зотліла.

Супутник ожив. Його сигнали стали музичними. Замість цифр він почав транслювати мелодію єдності — звуки, в яких кожен компонент був голосом забутого, самотнього, але важливого.

Ніхто не очікував, що сигнал перейде межі сектора.

Спершу його вловила планетарна станція в сузір’ї Андромеди, де вчені плакали, слухаючи той дивний ритм, який нагадував їм про першу дитячу мрію — політ у космос. Потім — кристалічні хвилі арктуріанців, які злилися з піснею і передали її через свої прозорі міста.
Згодом її транслювали біо-флотилії з Великих Туманностей, у яких кораблі співали цю мелодію перед кожним виходом у гіперпростір.

Пісня стала гімном міжгалактичної єдності, бо в ній не було мов — лише відчуття. Вона об’єднувала тих, хто був залишеним, тим, хто відновлював себе, і тих, хто шукав зв’язок там, де, здається, не було більше нічого.

А старий супутник тепер не просто обертався. Він став маяком, і Тін — його музичним пілотом.

І коли на краю світла хтось чує раптову гармонію у своїй комунікаційній системі — вони знають: це звучить Пісня для супутника. І світ, навіть якщо він мовчить — все ще слухає.