Планета, що танцює раз на тисячу років

Синій Кометник і Зоряна Риба дрейфували крізь хмари світла, коли почули тихий пошепт — не голос, а ритм. Він був схожий на далеку пульсацію, яку можна відчути лише душею. Це було запрошення. Ідучи за хвилею, вони опинилися біля планети, що не мала назви на мапах, але у музичних легендах її звали Ортелією — «тією, що танцює, коли світ забуває дихати».

Ортелія була майже нерухома, її атмосфера спала, як у передсвітанковому сні. Але раз на тисячу років вона пробуджувалась, і її континенти починали рухатись — не землетрусом, а танцем, який змінював гравітацію, вивільняв емоції з каміння та будив архіви часу.

Кометник і Риба прибули саме в ту мить, коли Ортелія наближалася до свого пробудження.

Її океани затремтіли. Гори піднялись, як плечі старої істоти, що згадує свою молодість. Повітря наповнилося музикою, яку ніхто не створював, — вона виникала з самої структури планети. І тоді почався танець.

Це був вальс континентів і рондо вітрів, які розповідали історії про перші зорі, про любов між вулканом і хмарою, про місто, збудоване з голосів. Кожен рух Ортелії був спогадом, а кожен спогад — танцем.

Синій кружляв у ритмі, Риба пливла вздовж звуків, відчуваючи, що щось більше приховано під цією подією.

І справді. У центрі планети відроджувався Хранитель Глибоких Спогадів — істота, яка прокидалась лише під час танцю, щоб записати новий момент світового дива. Він розмовляв не словами, а поглядом, що міг передавати цілі епохи за одне мигання.

— Ви принесли ритм, якого бракувало, — промовив він, і планета відповіла підсиленим обертом.

У фінальному жесті танцю Ортелія піднялася в частотному спектрі настільки високо, що її слід зазвучав в інших галактиках. Світ став трохи яснішим.

Після танцю планета знову заснула. Але Синій і Риба вже знали: є місця, де самі тіла небес здатні згадувати, відчувати й ділитися ритмом існування.

Їхня подорож тривала. А у Всесвіті з'явилася ще одна мелодія, яку могли чути лише ті, хто пам’ятає, як танцюють планети.