Подорож через Лабіринт Забутих Частот

Після перемоги над Темним Водовиром, Синій Кометник і Зоряна Риба знайшли в собі нову силу — силу пам’яті й гармонії. Проте їхній танець привернув увагу іншої древньої сутності, що ховалася серед лабіринту забутих частот — космічного утворення, де зберігалися голоси світів, що більше не звучали.

Цей лабіринт — не місце, а стан матерії. Його стіни — з хвиль, його проходи — з резонансів, а його серце — тиша, що хоче бути почутою.

Синій Кометник вловив на краю свого спектра щось схоже на плач зниклої цивілізації — частоту, що не мала джерела. Це був клич про допомогу, зафіксований у колись затертій гармонії, і його можна було почути лише якщо серце світиться спогадами.

Зоряна Риба розгорнула свій хвіст, утворюючи щит із квантових пелюсток, щоб не загубити себе у звукових пастках лабіринту. Вона знала: кожна забута частота могла втягнути в себе того, хто хоче її зрозуміти, змусити його забути себе.

Вони увійшли.

Навколо них коливалися залишки стародавніх мов, щебетання зірок, які мріяли, спів планет, що любили. Синій почав вловлювати ритм — не музичний, а пульсаційний, як дихання минулого.

Але лабіринт не був безпечним.

З його глибин виринала істота з чистої тиші — Ехо-Пожирач, який годувався згадками, перетворюючи їх на безглуздий шепіт. Він наближався, спотворюючи частоти, змінюючи гармонію на хаос.

Зоряна Риба згадала легенду:

«Лише той, хто подарує частоту, яку сам створив, може знайти вихід».

Синій закружляв. Його хвіст створив нову частоту, народжену не з пам’яті, а з дружби: голос, що ніколи не існував, але став реальним. Це був гімн взаємності — нота, що не просила, а ділилася.

Ехо-Пожирач спробував її ковтнути, але вона стала дзеркалом, показавши йому його забуту суть — самотність. Істота розчинилася у власному ехо.

Лабіринт відкрив прохід.

Синій і Риба вийшли, несучи із собою фрагменти голосів, що ще могли співати. Відтоді, у небі іноді чути пісню без джерела — це частота, яку не забули, а віднайшли.