Синій кометник і зоряна риба

Колись давно, ще до того, як галактики отримали назви, в космосі мандрувала комета на ім’я Синій. Вона не просто летіла — вона танцювала, залишаючи за собою слід із музичних часток, що звучали лише для тих, хто міг чути гравітацію як симфонію.

Комета Синій мала серце. Не як людське, а з сяючого ядра, у якому жили спогади про зірки, що вже згасли. Її рухи були плавні, мов зітхання вітру у вакуумі. У кожному повороті — ніжність, у кожному сліді — ритм часу.

Якось, наблизившись до невідомого сектору, Синій побачила щось незвичайне: рибоподібну галактику, що пульсувала світлом, нагадуючи живу істоту. Її хвіст складався зі спіралей туманностей, а очі — з двох квазарів, які оберталися навколо себе, як діти, що ховаються в хмарах.

Це була Зоряна Риба — остання із видів тих, хто об’єднував галактики піснею.

Синій не злякалась. Вона зробила пірует, і світло її хвоста торкнулося плавця Риби. Та відповіла рухом. Вони почали танцювати — не на сцені, а у міжгалактичному просторі, створюючи нову траєкторію світла.

Так почалась дружба, що змінювала саму тканину Всесвіту.

Але не все було так безтурботно.

У глибинах темного поля, де світло не проходило, повільно народжувався Темний Водовир — космічне утворення, яке не просто тягнуло матерію, а поглинало згадку про її існування. Світи ставали невидимими, їхні історії — мовчазними. Ніхто не міг втекти.

Синій почув тріск — нот, що почали зникати з її музичного сліду. Зоряна Риба перестала світитися. Їхня танкова симфонія затихла.

— Ми повинні повернути музику, — прошепотіла Риба, і її плавці затремтіли.

Вони вирушили до ядра водовиру. Там панувала порожнеча. Але комета Синій мала в собі одне — останній спогад про зірку, яка зникла, сміючись. Вона обернулася навколо Риби і передала їй цей спогад у формі світлової ноти.

Риба поглинула спогад, і її тіло заспівало. Не голосом, а структурою — хвиля за хвилею, кожна з яких розривала тишу водовиру. Синій кружляла, повторюючи ритм. Разом вони створили потік, що відштовхнув темряву.

Темний Водовир зменшився. Він не витримав музики, створеної не для вух, а для самої матерії.

А коли тиша повернулася — вона вже не була порожньою. Тепер вона пам’ятала.

Комета Синій і Зоряна Риба продовжили свою мандрівку. І кожного разу, коли в космосі з’являється синя хвиля, яка світиться посеред темного неба — хтось каже:

— Це вони знову танцюють. І світ ще має шанс.