Космічні казочки
Там, де зорі вміють мовчати
У далекому закутку галактики, де орбіти сплітаються, як нитки у вишиванці, жила маленька зоря на ім’я Лея. Вона була не найяскравіша і не найвпевненіша, але мала один особливий дар: вона чула ті думки, які не встигли стати словами.
Лея жила біля великого планетарного дзеркала — круглого, як очі мрійника, і чистого, як лист, ще не написаний. У це дзеркало раз на сто років падали космічні краплі — згустки бажань, які загубились у польоті. І лише ті зорі, що не бояться мовчання, могли їх зрозуміти.
Одного дня до Леї прилетіла дивна хмаринка — зібрана з уламків комет і забутих термінів навігаційних щоденників. Вона прошепотіла:
— Я шукаю втрачену планету. Її ніхто не пам’ятає, бо її назва була просто дотик.
Лея не відповіла. Вона дивилась у дзеркало. І там — вперше за сто років — не відбилось світло, а відбився шепіт. Він звучав, як "я є", тільки не голосом, а тінню.
Зоря мовчала — бо знала: якщо промовити, шепіт зникне. Але замість слів вона надіслала промінь — не в центр системи, а туди, де мрії йдуть ночувати.
І знаєш, відтоді іноді на нічному небі з’являється пляма тиші — невеличка, темна, але тепла. Це місце, де зникають забуті, щоб знову бути знайденими.
А Лея — вона далі світить, тихо, але точно. Бо справжнє світло не кричить.
#1294 в Різне
#260 в Дитяча література
Відредаговано: 01.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
