Пролог

1594 рік, 20 жовтня, Генуя. Палац родини Мінуччі

Післяполуденне сонце заливало велику, розкішно облаштовану кімнату. Його світло лягало яскравими плямами на важкий оксамит балдахіна, різьблені спинки крісел і набірний паркет. Біля вікна сиділа за рукоділлям дівчина, чиє світле волосся в сонячному промінні здавалося справжнім золотим водоспадом. 

Швидкі кроки за дверима порушили трохи сонний спокій, змусили панну підняти голову від мережива.

– Катерино! Катерино! – Беатріче, захекана і трохи перелякана, влетіла у кімнату вихором. – Панно Катерино! Батько тебе кличе!

– Беатріче? Що сталося? Чого ти біжиш? Ну, зве, і що?

– Але, моя панно! До великої зали! І там представник дожа, сіньор… Ой, як же його… Забула! Високий такий, огрядний, завжди ходить у зеленому… ну ти ж його знаєш!

– Джустініані? Дивно… Чому він тут?

Панна Катерина підвелася з-за невеликого столика, на якому був закріплений валик для мережива, і підійшла до дзеркала – поправити волосся й вбрання.

– Та панно! Поквапся! Твій батько щось не у найкращому настрої… Ще розсердиться! Дай я поправлю комір… отак! І, може, одягнути перли?

– Якщо батько бажає бачити мене якнайшвидше, то краще не витрачати на це час. Ходімо!

*****

У великій залі палацу Мінуччі, що височів серед інших розкішних осель району Сан-Лука, панувала напружена тиша. Гість, поважний патрицій Антоніо Джустініані, сидів навпроти господаря, Паоло Мінуччі, але дивився не на нього, а кудись у простір. На нього не справляли враження ані важкі колони з коштовного каррарського мармуру, ані багаті фрески на склепінчастій стелі, ані пишні різні меблі. Навіть кубок дорогоцінного муранського скла, наповнений найкращим вином із погребів Мінуччі, не цікавив гостя. 

Розмова між ним і господарем не заладилася від самого початку. Шлюб, який запропонував дож, мав би бути прийнятий із захватом! Але Мінуччі мав нахабство заявити, що існують інші пропозиції, а остаточне рішення все одно прийматиме родина Мінуччі, а зовсім не дож!

Більше того, цей дивак заявив, що має вислухати точку зору своєї дочки! Нісенітниця! Юна панна має з подякою прийняти все, що їй накажуть батько й правитель! Що вона взагалі може розуміти у державних справах?

Мабуть, це тому, що її мати була русинкою… Ці східні схізматики дають своїм жінкам надто багато волі.

Кроки з галереї змусили Джустініані випростатися у кріслі. Ну, нарешті!

Дівчина, що увійшла до зали у супроводі служниці, була набагато привабливішою, ніж він міг очікувати. Що ж… Можливо, Мінуччі дійсно має інші пропозиції… Адже така красуня приваблює чоловіків не тільки посагом і впливом родини, а й власною вродою.

Дуже світле, майже золоте волосся, білосніжна шкіра, прекрасні руки, тонка талія… І пишні форми, підкреслені досить скромним, як для панни з такої родини, темно-зеленим вбранням. Навіть прикрас майже немає! Невже Мінуччі шкодує грошей для дочки?... Хм.

Дівчина вклонилася, спершу батьку, потім гостю, випросталася і, склавши долоні перед собою, встала перед чоловіками. Очей вона не піднімала, як і годиться вихованій панні.

– Батьку, ви бажали мене бачити?

– Так, Катерино. Ти, здається, знайома з паном Джустініані?

– Так, батьку, я була представлена його милості навесні, під час прийому у його світлості Паллоне.

Джустініані підняв брову. Її дійсно представляли? Щось він не пригадував… А втім… Там було багато юних панянок, і навіть якщо ця… Катерина, так?.. Дійсно була там, він цілком міг не звернути на неї уваги. Хоча гарна… 

– Панно, я тут за дорученням його світлості дожа. 

– Я з пошаною готова вислухати вашу милість.

– Що ж… Його світлість пропонує родині Мінуччі шлюб. Це дуже вигідна й почесна пропозиція. 

– Чи можу я спитати, про який шлюб йдеться?

Гість вип’ятив губу. Ні, ця панна зовсім не така вихована, як йому здалося. Що за питання? Має подякувати, вклонитися й піти до себе!

– Панно, питання вашого шлюбу вирішує ваш батько!

– Зачекайте, ваша милосте… – Втрутився Паоло Мінуччі. – Я запросив дочку прийти саме тому, що це її можливий шлюб, і її точка зору важлива. Чи бажає ваша милість, щоб я пояснив Катерині пропозицію його світлості, чи ви зробите це самі?

– Не маю жодного бажання повторювати двічі. Поясніть ви.

– Як накажете, ваша милість. Отже, Катерино… Це державна домовленість, а не звичайна угода між родинами. Його світлість знає, що Мінуччі мають у володінні землі в околицях нещодавно закладеного руського порту Корсунь-Морський. Русини запропонували передати їм ці землі, але продаж чи дарування тут недоречні. Гарантією збереження впливу Генуезької республіки має стати шлюб між тобою, як представницею Генуї й родини Мінуччі, та принцем Острозьким, як представником Руської унії.

Катерина нарешті підняла очі на батька, і Джустініані зміг роздивитись її обличчя. А вона дійсно гарна. Цьому принцу пощастило… Така красуня! І з таким посагом… Втім, для Генуї це теж вигідна угода.

– Батьку, що ви думаєте про цю пропозицію?

Паоло знизав плечима.

– Як на мене, це досить приваблива ідея. Але шлюб з Яго Орсіні буде не менш вигідним і для нашої родини, і для республіки.

– Я маю висловити свою думку зараз? – Панна Катерина знов дивилася у підлогу.

– Ні, люба. Я просив його милість дати нам час на роздуми.

– Чи можу я поставити кілька запитань до його милості? 

– Чи не забагато ви бажаєте, панно? – Втрутився Джустініані. – Я вже повідомив вашого батька про всі обставини!

– Ваша милість, цей шлюб може повністю змінити долю Катерини. Було б справедливо дозволити їй дізнатися хоча б основні відомості безпосередньо від вас, як від представника його світлості дожа.

Джустініані фиркнув. “Було б справедливо”! Ще чого… він має звітувати якомусь дівчиську? Але… Його світлість буде невдоволений, якщо угода зірветься.