3

Потоки води перетворили ґрунт під ногами на слизьке в'язке болото, мокре листя папороті хльостало по тілу, великі краплі дощу били по голові і плечах. Селена повільно та акуратно наближалася до вантажного майданчика, орієнтуючись на вогні стаціонарних ліхтарів. Наскільки вона могла розглянути за такої низької видимості, вивантаження та склад матеріалів лабораторії тривали, незважаючи на грозу. Припущення про те, що наступний транспорт затримається через негоду, могло виявитися помилковим.

Варто було віддати Норду належне, він грамотно розподілив точки входу. Кожен «фантом» наближався до лабораторії з різних напрямків, щоб уникнути ризику випадкового викриття всієї групи. Селена мала проникнути всередину, скориставшись відкритими вантажними воротами, через які постійно снували робітники з вантажними платформами.

Дівчина досягла зовнішньої лінії огорожі – встановлених під нахилом стійок, через які були натягнуті товсті металізовані дроти під високою напругою. Огородження не було серйозною перешкодою, і більшою мірою служило для відлякування хижаків та цікавих лісових тварин. Відразу за огорожею напевно розташовувалася смуга охоронних датчиків, але спецкомбез робив «фантома» невидимим для більшості з них. Наразі Селена турбувалася лише про чутливі тепловізори противника. Переконавшись, що зайняла надійну точку опори, вона зробила витончену гімнастичну стійку і ковзнула у проміжок між проводами. Вже на другому боці, випрямляючись, дівчина відчула, як її нога ковзнула в багнюці, і вона, втративши рівновагу, з'їжджає на високовольтні дроти.

Омут наближався до вантажного майданчика через просіку, пробираючись вздовж стовбурів повалених дерев. На даній ділянці було частково демонтовано електричну огорожу та, напевно, вимкнено всі охоронні датчики. Небезпека маршруту полягала в тому, що майданчиком постійно снували люди і переміщалися вантажі. Обережно обминаючи освітлені ділянки, Омут безшумно крався буквально за спинами охоронців, вчасно ухиляючись зі шляху робітників і ховався в проходах між штабелями ящиків, чекаючи можливості переходу до наступного укриття. Так, петляючи по всьому майданчику, «фантом» дістався відкритих воріт вантажного ангару і проник усередину.

Усередині залитого яскравим електричним світлом ангара вирувала бурхлива діяльність. Ліфтові майданчики піднімали з підземних поверхів десятки ящиків та боксів, стельові крани з механічними лапами-захватами переміщали габаритні контейнери, робітники у вантажних екзоскелетах переносили обладнання з ліфтів на мобільні платформи. По всьому величезному приміщенню гасали автоматичні вантажні візки. Стояв рівномірний шум металевого брязкання, скрипу ролерних шасі, шипіння пневмопідйомників, гулу і вереску механічних маніпуляторів. У острівцях безпеки стояли бригадири у жовтих будівельних касках, відзначаючи у планшетах графіки вантажних робіт.

У такому хаосі було недовго потрапити під багатотонний контейнер або під колеса мобільної вантажної платформи. Крім ризику бути розмазаним по підлозі, підскочила ймовірність викриття – спецкомбез блищав крапельками води у світлі потужних електричних ламп. Благо, металева підлога ангара також блищала безліччю мокрих слідів від коліс і черевиків, так що Омут тримався якнайнижче, пересуваючись чи не повзком. Вибравши момент, він застрибнув на підніжку платформи, що проїжджала повз, розпластавшись на животі. Швидко озирнувшись, «фантом» встиг розглянути маркування на штабелі ящиків, що промайнули повз: «МІНИ». Навряд чи корпорація, яка займається пошуком та синтезом нових лікарських препаратів, додатково влаштовуватиме полігон для тестування зброї. Швидше за все, PHARMA.NET закупила ці іграшки у корпорації-виробника типу WAR-INC. Від наступної очевидної думки Омут похолов: PHARMA-NET закупила міни з єдиною практичною метою – для облаштування захисної смуги навколо лабораторії. Зрозуміло, біля навантажувального майданчика міни були зняті з бойових взводів, що дозволило Омуту пройти своїм маршрутом, а ось решта бійців групи піде мінним полем. Попередити їх не було жодної можливості, залишалося лише сподіватися на професійні інстинкти «фантомів» і продовжувати виконувати місію.

Кабель виявив мінне поле самостійно, завдяки своєму особистому везінню. У яскравому сполоху блискавки «фантом» встиг помітити тьмяний відблиск під ногами. Зливові струмки розмили ґрунт на його маршруті, оголивши фрагмент корпусу міни. Кабель завмер на півкроці, продумуючи свої дії. Дотягнувшись до гілки папороті, він зірвав лист з довгим стеблом і акуратно прозондував ґрунт, визначаючи розмір і положення міни. Потім боєць прикинув найефективнішу схему розміщення решти мін на відрізку колії від електроогорожі до будівлі лабораторії. Все також використовуючи стебло як зонд, він обережно перевіряв кожен клаптик землі, перш ніж зробити черговий крок, виявивши на шляху ще кілька пристроїв. Через таке повільне просування, Кабель дістався майданчика досить пізно, і став свідком того, що сталося після.

Селена вчасно зсунула центр ваги, хитнувшись убік і, всім тілом шльопнулася в рідкий бруд. Відчуваючи, як холодна земляна жижа заливає обличчя, дівчина пирхнула, прислухаючись, чи не пролунає в шумі дощу запобіжний окрик охоронця. Але дощ продовжував глушити всі інші звуки, і, почекавши хвилину, дівчина обережно рушила далі. Вона вся була в потіках рідкого холодного бруду і дрібного листя, збитого з гілок, але розсудила, що це може приховати її тепловий контур від інфрачервоних камер. Рухатися треба було швидко, доки дощ не змив з неї природне маскування. Зробивши кілька стрімких перебіжок (неймовірно вдалих, хоча Селена про це не підозрювала), дівчина дісталася майданчика і сховалась за його краєм. Над нею, рифленою металевою поверхнею ходили охоронці лабораторії, в сірих дощовиках. Перш ніж зробити кидок у відчинені ворота вантажного ангару, Селена вирішила дати потокам води змити з себе плями землі та дрібне сміття, які могли демаскувати її всередині будівлі.