1

Незваний гість на святкуванні Нового року додав «перчинку» у програму тільки як двері відчинились. Власник корпорації з’явився під бій курантів разом з охоронцями. Владлен Олексійович пильно вдивлявся у кожного, хто зібрався на урочистості у головному холі, що був заставлений столами з їжею та напоями.
— З Новим ро… — кричав хтось за спиною Христини, голос його обірвався.
— Ну, де ж веселощі, моя команда? — чоловік посміхнувся.
Все у ньому було чорне, тільки мерехтів білий комір сорочки, що визирав з розстебнутого пальта. Христя поморщилась. Не так вона уявляла перший рік нової сторінки життя. Переїхала сюди, втікаючи від проблем та турбот минулого, з дозволу дядька, що був главою сім’ї. Знайшла хорошу роботу, от тільки зайняла не ту посаду, що планувала. Начальником служби безпеки виявився учень її дядька, тому він запропонував скромну кандидатуру Мелітольскої у відділ зв’язків корпорації зі спільнотою. Містичний, як здавалось, власник корпорації погодився.
Вона не бачила його раніше, тільки чула плітки й знала, що верхівка керівників неохоче говорить про Владлена, бо боїться його. Подейкували, що місцевий філіал той не любив. Наразі він, скинув личину легендарної примари й крокував серед працівників. Високий, темноволосий, статний й міцний, на обличчі з характерними вилицями — хитра посмішка. Арманський шов за ним слідом, наче був тінню. Христина вже хвилювалась, бо її покровитель кудись зникнув, а втриматись самій у вирі корпоративних інтриг було важко.

— Святкуйте-святкуйте, — Владлен хлопнув по плечу невідому їй жінку, — чого всі замовкли? Я просто захотів доєднатись до свята!
Микита сховав посмішку у вусах, нахиливши голову. Вона споглядала на нього, відчуваючи його добрий настрій.
«Значить, — подумала, — зумів ворогів розбити, чудово!»
Арманський мав каштанове волосся та добру фізичну форму й неабиякий розум. Їм у плітках приписали роман, ще Мелітольська перший день робочий не встигла відпрацювати. Відпила шампанського, відчуваючи як долоні пітніють й спрага наступає. Владлен наближався, зелені очі, мов сканували її. На фоні грала тиха музика, на величезних екранах транслювали новорічні програми, бенгальські вогники вже догоріли.
— Нове обличчя у стінах корпорації, — проговорив чоловік й повернувся до Микити, — ну, коли весілля?
Христя стиснула келих сильніше, щоб не випустити його.
— Ми не пара! — голосно мовив Арманський, щоб почули всі. — Христина племінниця мого наставника! Ви ж не повірили у ці безглузді чутки, Майстре?
Він ще плеснув у долоні, а вона натягнула посмішку, начальство її лякало.
— Плітки й тільки вони, — підтвердила вона, кивнувши, — їх потрібно залишити у старому році.
Він знову окинув поглядом її: зелена сукня, вишукана зачіска й коштовні прикраси. Христина була з багатої родини й поскаржитись на свою красу чи гроші не могла.
— Друзі мого друга й мої теж, — протягнув Владлен руку, — доєднайтесь до нашої скромної компанії, Христино Юріївно!
Їй довелось слідувати за ним, коли тільки дійшли до другої частини залу, де стояли представники верхівки корпорації, власник наказав продовжувати свято й пожурив тих, хто має намір сумувати. Шампанське полилось рікою, музика заграла гучніше, про себе нагадали й аніматори, люд знову почав запалювати бенгальські вогники. Атмосфера повернулась. Владлен сухо поздоровався з Борисом та Миколою, що були його замісниками й не забув про решту. Микита подарував їй погляд повний докору, коли Христя в черговий раз пригубила шампанського. Владлен, видно, не просто так навідався й був не в доброму гуморі.
— Йдемо, друзі, у своєму домі я вже не господар, — зітхнув він, — підемо по вулицях блукати, бо важливі рішення вже приймають за мене, але нічого — новорічна ніч повна чудес!

Він повернувся до парочки, що очікувала подальших дій, в очах грали вогники.
— Ви господар, а ми ваші слуги! — Борис ступив декілька кроків.
Був він напідпитку й ніколи не подобався Христі, мав славу любителя змінювати жінок, як рукавички. Знайти його на робочому місці було важко, через що у неї були проблеми. Микола був його протилежністю, можливо й тягнув всю роботу за близнюка. Двоє зовнішньо схожих, зі світлим волоссям й темними очима, навіть статура була однаковою, але не характери й відзнаки, що гордо носили на пальцях вони.
Мелітольську заворожувала корпорація «Етмос», ще з розповідей вона знала про давні традиції, що тягнулись споконвіку, як й святкування нового року для тих, хто живе поряд з будівлею корпорації на роботі. В неї виходу не було — за два місяці брати її не закінчили справи, щоб прилетіти у місто та купити затишний будинок. Сама не бралась за це діло, потопаючи у повсякденні.
— Господар? — перепитав Владлен. — Ні… Ви ж самі бажаєте звільнювати людей, що я назначив цілими відділами, псуючи нам всім Новий рік й руйнуючи корпорацію!
Близнюки мали кепський вигляд. Ніхто з їх підлабузників не вирішив вступитись. Стояли, ховаючи погляди.
«Найшли час, — подумала Христя, — займатись таємницями у таку ніч! Де моє диво?! Я, між іншим, на нього чекала!»
— Так! Господар-господар, — затараторив Микола. — Ми ваші слуги!
Владлен награно всміхнувся та підійшов до Христини.
— Що ж, тоді запрошую!
Він потягнув її за собою, не питаючи згоди. Довелось підкорюватись. Микита залишився на місці, кивнувши їй, мов, нічого страшного.
«Вони затіяли гру! А мені потім одразу звільнятись можна!»
Ще хвилина й вона опинилась у главі новорічного столу, багато вбраного з вишуканими напоями. Мелітольська, як та, що керує одним з відділів мала сидіти тут по праву, але з самого краєчку.
— Леді зголодніла, — констатував Владлен, — мені сумно, мої друзі, що ви через мене так страждаєте, відкладаєте митті радості, а рік починається з корпоративних турбот.

Вона мовчала, споглядаючи натовп робітників звичайного рангу й заздрила — вони водили хоровод біля ялинки, а тут… У іншій частині величезного залу наче похорони були.
— Слуги повинні виконувати свою роботу, — чоловік зняв верхній одяг та рукавички й кинув на руки Бориса й плеснув у долоні, — тому показуйте нам свою відданість! Микито, ти чого там стоїш? Сідай по ліву руку від свого протеже, решта теж до столу! Нас сьогодні обслуговують такі прекрасні офіціанти!
Сам він опустився біля Христини, що вже й забула про свято й воліла вбити Каторську, що не поставила підпис на заяві про вихідні.
«Гримза, хоч їй сорок років, але поводить себе як баба, — думала вона, — у колі сім’ї точно було б краще».
— Що буде прекрасна леді? Чи прийме мою скромну увагу до неї? — спитав Владлен, поклавши долоню на її руку.
«Доброї ночі, я Санта-Клаус, подарунок вам приніс, — сарказм був лише у думках Мелітольскої, озвучувати його вона не наважилась, — тримайте, розпишіться, цілий рік вам тонути у корпоративних інтригах й вибачайте за запізнення».
— Так, — відповіла невпевнено.
— Що ж, будемо разом спостерігати наше новорічне диво!