Королівство Юнікорн.Останній маг

Розділ 6

Почувши про справжні події, що відбулися тієї рокової ночі я не знав як на це відреагувати. Було багато запитань і багато емоцій. Я радів тому факту, що дівчина яку я знав скільки себе пам’ятаю жива. Вони все ж змогли її врятувати, але злило те, що про це ніхто не знав. Мої друзі і вся країна в ту ніч втратили багато людей: синів, доньок, батьків. А Доріан весь цей час мовчав, що міледі вижила і відправив нас якнайдалі з Юнікорн ніби через нашу магію.

Чому тоді в мене не виникли питання з приводу того рішення? Чому я сліпо послідував його наказу?

Дізнатись подробиці в дядька я вирішив без сім’ї Рубін тому попросив їх вийти. Їм і так сьогодні не солодко. Дочки значать для них все і вони зараз навряд знають як діяти далі коли карти розкриті.

—Чому ти не сказав мені, що Яся жива?—я відчував, що зберігати холодний тон стає все важче.— Ти прекрасно знав, що в її загибелі я винив себе? Ти не довіряєш мені? А Крістіан знає про неї?

Я зрозумів, що влучив у ціль свої питанням. Король відразу відвів погляд, йому було соромно. Він знав настільки боляче було всім нам, але вирішив змовчати.

—Алексе, щоб ти зробив якби знав, що її можна врятувати? Можеш навть не відповідати, ти б залишися тут і не відходив би від Ясі разом з Крістіаном. Ми ніколи не дізнаємось як би ти відреагував на батька. Ця зустріч могла б вплинути на Деміана і ти сам це чудово розумієш.

— Я вже це говорив, але повторюсь. Ніхто, ні ти Алексе, ні твою команда не винні в тому, що тоді сталось,—він обвів поглядом хранителів,— в цьому винні тільки ми з Рубін, ми не сприймали всерйоз погроз з боку Росі і заплатили за це велику ціну.

—Та ніч досі сниться мені в кошмарах,— зізнався я запустивши руки в волосся, голова вже починала боліти від кількості новин.

—Не тільки тобі, повір,— за той час, що ми сиділи тут ніхто й слова не промовив та в моїх друзів також накипіло я відчував це. Джейс немов поринув в ті темні спогади і глухо мовив,— досі пам’ятаю перелякане обличчя Іриски, коли вона прибігла до нас з Тоні в кімнату через тунелі. Нам дуже пощастили, що ви не встигли закрити секретні ходи, бо....— він не здоговорив та я бачив біль в його очах. Менша Рубін завжди була для нього пріоритетом.

—Як я здивувася побачивши Ясю в домі Рубін, живою і здоровою,— мовив Рой,— міг би й попередити старий, чого нам очікувати.

—А нікого не дивує, що вона маг?— обізвалась Еммі.—Хоча впринципі, що тут дивного я завжи підозрювала, що вона особлива.

—Я радий її поверненню та чи залишилось в ній від тої дівчинки, що дружила з нами?—я глянув на Тоні і зрозумів, що він говорить справді важливі речі. Ми не бачились дуже довго і нічого не знаємо про дівчину. Чи зможем ми їй довірятися знов?

Тут Доріан вирішив заговорити:

—Вона зовсім не змінилась, це все таж вперта і сильна дівчинка, яку ви колись знали. Я бачився з нею доволі часто аби це стрверджувати. Нажаль вона не пам’ятає вас та можливо спогади повернуться. Ви стали каталізатором, її спогади блокувались бо були для неї болючими, але з вашою появою є ймовірність, що вони повернуться.

Після цих слів запала тиша. Кожен думав про все це і намагався прияняти ситуацію в якій ми опинились.

—Ви можете йти по кімнатах.—Моїм людям треба було відпочити.

Хранителі тихо встали з диванів і попрямували до дверей з бібліотеки і коли вони їх за собою зачинили — я видихнув.

—Ти йому не розповів. Чому? Він перший мав право знати. Що вона жива,— я знав, коли брат дізнається то всім буде непереливки.

—Він ніколи мене не пробачить Алексе, я надіюсь, що Крістіан не почне ненавидіти мене.— Глянувши на Доріана я побачим втомленого чоловіка. Давно не бачив його таким розбитим.

—На превеликий жаль я знаю свого брата.

 

***

До кімнати я дійшла на автоматі, не звертаючи уваги на навколишній світ. В голові ще досі звучали уривки розмови в бібліотеці. Я почувала себе втомленою не тільки морально, а й фізично.

Як я могла вижити, якщо мене смертельно поранили? Магія. Чи не тому я маю ці сили? Чи вони були зі мною завжди?

Стоп. Я оглянула кімнату в якій знаходилась її зовсім не змінили з мого останню візіти до замку. Просторе світле приміщення в теплих тонах з мінімумом меблів. Колись давно я сама обирала дизайн цьєї кімнати і зробила її максимально комфортною, але зараз знаючи правду одне питання перекреслтло все: “Чи це та сама кімната в якій я помирала?”

Мене охопили дрижаки і я почала крок за кроком задкувати до дверей. Опинившись в коридорі я не роздумуючи пішла до сестри. Залишитись в тій кімнаті як не банально я боялась, я не боялась полізти в бійку, але зустрітись з минулим, яке для мене до цього часу було просто чорним екраном страшенно лякало. Кімната сестри на цьому ж поверсі. Прямо і наліво. Занісши руку, щоб постукати я завагалась. Може все ж треба розібратись самій, а не грузити інших? Ні, зараз не час.

Я переборола свої вагання і стала чекати поки Іриша відчинить двері. Вона не забарилась і вже за хвилину я сиділа коло каміну гріючись.

—Дякую, що пустила.

—Жартуєш, я взагалі хотіла до тебе йти аби ти сама не була після всьогою В голові не вкладається вся ця історія, — вона розкладала речі в шафі, які перед тим всі викидала на підлогу. Я знала, що вона так себе заспокоює.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше