Іншу частину подорожі всі мовчки крокували вперед. Я намагалась вивідати хоч якусь інформацію ,та вони мовчали як риби.Тому я вирвалась вперед і йшла на одному рівні з Ерінгтоном.
Відстань між Торіс і Велір була великою ,але з допомогою тунелів ми мали скоро дібратись до міста.Бажання побачити денне світло виростало з кожною хвилиною.
Я вже мріяла про теплі промені сонця коли земля зникла з моїх ніг. Намагаючись вчепитись в нерівності зупинила падіння. Між мною і обривом були метри.
Ви будете з мене глузувати та я страх як боюсь висоти.Кров бурлила заважаючи мислити здраво. Зверху я чула крики та не могла зфокусувати на них увагу.
— Ясю ,не дивись вниз — дивись на мене, —я чула напружений голос Алекса вдалині не маючи змоги відвести погляд від бездни.
— Чорт,зроби щось, — вилаялась Скай.
— Міледі, — це прізвисько відразу змогло привернути увагу і не тільки мою, — дивись вгору.
Я послухалась.
— Так а тепер оглянись довкола і скажи ,ти можеш за щось вхопитись.
Рой освітив мені місце де я трималась за камені. Нажаль ніяких виступів тут не було,а руки почали втомлюватись.
— Я зараз дещо зроблю,але ви не панікуйте .Я все контролю, — головне було взятии емоції під контроль і зробити задумане.
— Рубін.Не смій, — прогарчав Алекс.
— Довіртесь мені, — сказавши це я відштовхнулась від стінки і почала падати. Через шум вітру,який почав окутувати мене не було чутно проклять і вигуків наверху.Зкоригуваши потік повітря навколо себе в мене вийшло загальмувати.
Коли я перестала падати то зробила вдих і видих .Сильний вітер підкинув мене до гори тому я лише вчасно завернула його.
Мить і я вже стою на протилежному боці обриву. Підвівши поглід до друзів я побачила шок і страх. Лише одна людина дивилась на мене так ніби хотіла мене вбити.Я навіть здрихнулась від холоду ,що таївся в зелених мовліс очах.
Не звертаючи на нього увагу я почала будувати міст з каміння ,що лежало то тут то там. До мене приєднався Джейс і Тоні. Майстер льоду краще скріпляв камені між собою.
Як тільки всі перейшли на мій бік ми продовжили подорож. Алекс косо дивився на мене.Інші просто мовчали,хоча я відчувала яке невдоволення в них викликав мій вчинок.
***
Надалі ніяких сюрпризів не ставалось. Ніхто не піднімав питання мого польоту ,що мене з одного боку радувало.
В краю туннелю нарешті було видне денне світло ,що пробивалось крізь зачинені двері . Я поспішила до нього. Між зовнішнім світом і нами тепербули лиш грубо зроблені двері .
— Мені вибити двері?
Вони кивнули.
— Я допоможу,— Скай стала коло мене і ми разом сильним вихором повітря збили залізну перешкоду. — Ти чудово опанувала стихії ,я вражена.
Ці слова зігріли мою душу. Було приємно чути їх від майстра та хранителя.
— Дякую ,хоч хтось мене хвалить , — покосилась я на зеленоокого блондина.
Він хмикнув ,звівши брову ,на що я відповіла таким же жестом. Я відвернулась від нього зосередившись на вітрові . Скай здивувала мене ,коли легким порухом руки відчинила залізні двері.
— Як ти це зробила?
— Це не складний фокус насправді ,якщо хочеш можу навчити?
— Жартуєш ,ти обов'язково покажеш як це робити. Ти могла б стати вправним злодієм, — пожартувала я дивуючись як легко дівчині вдалось без шуму відкрити двері.
— В Альфіт я керую шпіонами Сари тому з однієї сторонни я й справді злодій.
Я кивнула ,відкривши єдину перепону між нами і наколишнім світом. Свіже повітря п'янило, а сонце що саме починило заходити зігрівало тіло .
Ці тунелі знаходились в милі від замку ,щоб забезпечити безпеку проживачим в резиденції. Я оглянула місцевість і розслабилась на хвилину. Тихий щебіт птахів і пісня цвіркунів давали відчуття спокою яке я не відчувала ще з початку війни. Та цей лісові гармонію порушили стукіт копит і голоси людей, які наближались до нас.
Я напружилась вхопившись за меча.Ніхто не міг повністю завірити ,що ця територія не окупована. Та коли загін наблизився я змогла розгледіти одного з них,людина яку я не бачила два роки — Доріана оточенного королівською вартою. Короля ,який викликав повагу у народу. Чоловіка ,який на день народження подарував милого жеребця.
— Ксеню,Міхаель як давно ми не бачись, — він скочив з коня і попрямував до батьків ,ми синхронно вклонились монарху на ,що він скривив вуста. — Тільки не треба цього офіціозу, ви ж знаєте як я його ненавиджу.
— Пройшло багато часу брате,хто тебе знає, — тато обійнявся з другом пеплескавши по плечу.
— Ксеню ,а ти як завжди прекрасно, — проказав король підходячи до мами і оглянувши її з ніг до голови.
— А ти як завжди зв своїми компліментами, — вона обійняла Доріана і відсторонившись додала примпужившись, — та ти ж знаєш ,що ніхто крім Міхаель мені не потрібен.
— Знаю ,знаю сонечко та познущатися з твого чоловіка це святе, —він засміявся, —тим паче що у вас такий шлюб і такі чудові донечки.
— Щодо цього Доріане, — король повернув голову до батька, відразу зрозумівши всю серйозність. Тато називав його величність лише тоді коли злився, — ти здогадувався ,що Яся маг?
Погляд чоловіка переходив від Ксені до Міхаеля немв він чекав ,коли вони скажуть ,що це жарт. Та коли вони промочав він почав шукати в групі людей мене. І зустрівшись зі мною поглядом він зихатив головою не вірячи в сказані слова.
— Невже розгадка завжди була коло мене?
Алекс вилаявшись почав іти до короля.
— Все моє терпіння скінчилося , — його голос взагалі не був схожий ні на один з знайоми мені тонів. — мені набридло ,що ти не договорюєш.
— Стоп Алекс ,давай я все поясню коли ми доберемося замки ,чи навіть коли ви всі відпочините. Впевний сьогоднішній день був дуже насисиним.
—Ні , — викрикнула я і пвдійшла впритул до Доріана і зазирнула у втомлені блакитні очі , — вибачте мою наглість ,але я хочу почути відповіді на мої запитання зараз. Їх назбиралось багато.
#9040 в Фентезі
#16173 в Любовні романи
#3767 в Любовне фентезі
кохання складні стосунки зустріч, секрети, магія пригоди поєдинки кохання секрети
Відредаговано: 15.01.2025