Розділ 43

— На коліна!

Нічого не розуміючи, але не сміючи опиратися наказу сеньйора, воїн гупнув переді мною на коліна і покірно схилив голову.

— Десятник Гастінгс! За вірність та відданість сюзерену, правом короля Сонячного піку, іменую тебе лицарем!

Потім ляснув воїна плазом по плечу і додав:

— Нехай цей удар буде останнім, який тобі змогли завдати безкарно. Устань, лицарю!

А коли той, розгублено посміхаючись, випростався, я зробив контрольний «постріл»:

— Сер Гастінгс, з цієї хвилини оголошую тебе господарем замку Рендель та управителем тутешніх земель. Доведи, що твій король не помилився у виборі, і наступного разу я зустріну тебе не з мечем у руці, а з короною барона на кінчику списа.

Від щастя, що так несподівано звалилося на нього... або купа проблем — з якого боку подивитися — Гастінгс тільки моргав і сопів, як віл в ярмі. Звісно, ​​підвищення всім подобається. Поки не згадаєш найдавнішу істину: кому багато дається, з того й питають більше. По всій суворості... Мені б дати йому хоч добу на усвідомлення і задоволення, бенкет затіяти, в якому хоч на якийсь час потонуть усі сумніви, щоб потім навалитися з подвоєною силою, разом з похміллям. Але, звиняйте куме, немає на це часу.

Нічого, переживе. Зі мною ж ніхто не няньчиться. Шпурнули за шкірку на саму середину потоку, а там сам вибирай: хочеш пливи, а не хочеш — пускай бульбашки.

— Даю тобі три дні. Гірникам скажи, що чудовиська в копальні більше немає. Нехай повертаються у забій. Плату їм поклади в півтора… ні, удвічі більше за колишню. І забезпеч усім, що потрібно. Знадобляться гроші — пішли кілька вірних людей у ​​королівський замок. Аристарха я попереджу.

— Буде виконано, ваша висо… величність ...

Схоже, Гастінгс навіть зрадів прямому розпорядженню. Не звик ще самостійно думати. Нічого, це минеться.

— І людей наймай… Усюди, де тільки можеш. І у варту, і працівників. Обіцяй, від мого імені, допомогу з облаштуванням на новому місці та послаблення податків. Поки що на словах, а там я й указ надішлю.

— Слухаю, ваша ви… величність… Е-е… Стражникам теж платню накажете підвищити?

— Обов'язково. Той, хто не хоче годувати свою армію, той годує чужих солдатів... — з розумним виглядом блиснув цитатою. — А кому і скільки — визначай сам. Головне, щоб винагорода відповідала вмінню та запопадливості. Перевірю неодмінно.

— Можете не сумніватися ...

Я милостиво відпустив нового лицаря, величним жестом, що вже почив входити у звичку, потім повернувся до воїнів покійного графа, які все ще стояли на коліна.

— Тепер поговоримо про вашу долю, милостиві панове…

Воїни дивилися похмуро, але очі не ховали. Та й у чому я міг їх звинуватити? У тому, що були вірні колишньому сюзерену? То це не порок, а доблесть для васала. Сам від них того ж вимагатиму.

— Встаньте… Не варто бійцям привчатися шию гнути, і коліна зайвий раз згинати. На жаль, не можу приділити вам стільки часу, скільки хотілося б… тому говоритиму без натяків. Не як із купцями, що шукають лише зиску, а як із воїнами. Честь та відвага яких не викликають сумніву. Як і їхня прямота…

Зробив невелику паузу, даючи оцінити красу пасажу та продовжив:

— Спитаю прямо, чи є серед вас той, кого ви поважаєте більше за інших і готові стати під його вимпел?

Воїни переглянулись.

Як я й думав, переважно всі дивилися на закутих у броню важких кінних латників. Вони ж і ухвалили рішення.

Воїн із стилізованим зображенням ворона на нагруднику ступив уперед.

— Якщо дозволите, ваша високосте, я висловлю спільну думку.

— Для цього й спитав… То кого ви вважаєте першим серед рівних?

— Віконта Ленського, — твердо відповів латник, під схвальний гул десятків голосів.

— Зрозуміло. І де цей достойний лицар? Тут? Серед вас?

— Ні, ваша високість. Віконт не покидає межі замку Шамов… Він втратив ногу в одному з боїв… Два роки тому. Але його знання настільки великі, що шевальє, хоч і ущербний тілом, вже багато років залишається незмінним управляючим. А оскільки хоробрість і чесність його не викликають сумніву, ніхто з нас не вважатиме соромом прийняти віконт командиром. Якщо на те буде ваша воля.

Цікава пропозиція. Керівник, який фізично не може очолити військовий загін, а отже, і підняти збройне повстання. Схоже, граф не був дурнем. Жаль, що попер на мене буром, могли б об'єднати його досвід і мої… ну, щось знайшлося б… крім золотовалютних резервів.

Думаю, варто використати це напрацювання.

— Якщо таке ваше бажання, то я не заперечуватиму. Щонайменше доти, доки не зустрінуся з шевальє особисто. Тоді й ухвалю остаточне рішення. А ви не відрекомендуєтеся?

— Перепрошую, ваша високосте… — зняв шолом латник, демонструючи трохи облисілу голову і поцятковане віспинами обличчя. - Сер Корбул до ваших послуг.

— Приємно познайомитися… Ось вас, пане, я й призначу старшим, поки загін не повернеться до замку Шамов.

 — Дякую вам, ваша високосте.