Розділ 38

Звук пролунав такий, ніби велетень плюнув на величезну розпечену сковороду. На місці слимака надулася хмара жовтуватого диму, а в повітрі виразно засмерділо сіркою. І все… Більше жодної реакції. Маю на увазі з боку побратимів потерпілого. Якщо того, що покотився геть, потривожений експрес-аналізом, решта слимаків супроводила похитуванням довгих ріжок, то зараз навіть маленькими не ворухнули.

«Загін не помітив втрати бійця…»

— Відмінна робота! — похвалив я Метью. — Давай, випаруй наступного.

— Їх дуже багато… — похитав головою маг. — Навіть за допомогою палиці мені на всіх енергії не вистачить.

— Тоді випалюй тільки тих, хто розлігся по центру тунелю. Коротше, зроби нам стежку. Щоб можна було, не побоюючись зачепити одного з них, пройти углиб. Потрібно ж подивитися, куди той перший покотився?

— Навіщо?

— Ну, як же?..

Гм... А справді, «навіщо»? Не відповідати ж: «так належить» або, що мені цікаво поглянути, що там далі. О, вигадав!

— Скажи мені, майбутній маг, що робить будь-яка жива істота в момент небезпеки? Можеш не відповідати. По очах бачу, знаєш. Правильно! Тікає і ховається там, де почувається у безпеці. Або під захист іншої, сильнішої істоти. Ось нам з тобою і треба побачити це місце. Або того, хто слимаків захищає. Цілком може статися, що саме воно й налякало гірників. Згоден?

Метью подумав і кивнув головою.

— В цьому є сенс. Навіть якби шахтарі помирали від отрути, навряд чи великі равлики змогли б їх налякати. Та й їхні розповіді тоді були б тоді зовсім іншими. Куди простіше, повідомити про отруйних тварин, що з'явилися в шахті, яких треба випалити або викурити, ніж плести небилиці про страшне чудовисько, що оселилося в копальні.

— Правильно. І ще я думаю, якби справа була тільки в слимаках, шахтарі самі б з ними впоралися. Не дітлахи малі. Тож, пали... Скільки не шкода. Але й усю силу не витрачай. Схоже, найгірше попереду.

До слова, слимаки не лізли на стіни і, тим більше, на стелю. Очевидно, присоскам не вистачало сили, утримати таку тушку. Так можна було не побоюватися, що в самий невідповідний момент нам на голову звалиться бурдюк з отрутою. Ну, і на тому спасибі.

Метью, схоже і сам був не проти випробувати палицю. Так що фаєрболи полетіли у тварин зі швидкістю, якій міг би позаздрити і семафор. Гм... А мені не просто так спало на думку порівняння з семафором. Швидкість і чергування слабких і потужніших спалахів мали певну систему. Ану, ну...

Абетку Морзе я ще в школі вивчав, але не забув.

…крапка, тире, дві крапки… тире, крапка, дві крапки… крапка, два тире… три точки… дві крапки… чотири крапки… крапка, тире… (…ли всі на…)

От дає! Ну, молодь підростає. А ще інтелігент, в академії навчається. Капелюха та окуляри, щоправда, не носить.

— Гей, юначе! Акуратніше зі словами!

Метью збився з ритму і трохи почервонів.

— Е-е-е… Не подумайте нічого такого, Миколо. Це лише допоміжна фраза до заклинання. Легше контролювати витрату енергії. Без патериці я зміг би лише тричі вимовити її повністю. Але за допомогою скоромовки, краще ритм відчуваю. Тож, мене і на десять фраз вистачить.

— Цікавий лічильник… — посміхнувся я. — Сам вигадав?

— Так… Метреса Корнелія вважає, що маю талант удосконалення. Тільки вона іншу фразу передбачала.

— О, добре, що нагадав… — я вирішив уточнити. — Сувій із заклинанням «Чистого вогню»… вдосконалений… не ти, бува, одній амазонці продав?

— Я... — від подиву Метью навіть відмовлятися не став. — А що? Не спрацював? Це неможливо. Я ж туди додав...

— Спрацював, — заспокоїв я хлопця. — Ще як спрацював. Спасибі хотів сказати… Тільки тут із вогнем не експериментуй, будь ласка. І приповідку зміни…

— Добре…

Юний маг трохи подумав і вогні замиготіли в новому ритмі:

«Сподобалася м'яснику блондинка. "Ох, — сказав, — яка грудинка». А тоді ще сміливіше: «А філей іще гарніший. Ай-яй-яй… Іще гарніший»

Шолопай…

Метью промиготів куплет двічі, і ми, разом із тунелем повернувши вправо, опинилися в печері. Не знаю, як вони правильно називаються, карстові, наче… Ну, та суть не в цьому. Завдяки світлій кулі, якої ледве вистачало, щоб розігнати густу темряву, на кшталт єдиної свічки запаленої в храмі, можна було уявити собі, наскільки печера величезна. З футбольне поле не менше.

— Ого... — Ємко описав побачене юний маг. І одразу додав. — Думаю, нам краще повернутись. У таких підземеллях ми за рік нічого не знайдемо.

Замість відповіді я вказав на фосфоресційний слід, залишений слимаком.

— Нам і не треба шукати. Тільки пройти цією ниточкою до кінця.

Мої слова хлопця не надихнули. Більше того, він поводився надмірно неспокійно. Весь час оглядався, ніби відчував чиюсь присутність. Я ж поки що нічого подібного не відчував.

— Ну, гаразд… Тоді чекай на мене тут. І якщо можна, зроби ще один світильник.

— Більше не зможу… Я й другий випадково. Не вистачить сили втримати... Треба було той, що нагорі залишився, загасити... — розвів руками Метью. — Не здогадався… Гаразд… Миколо… ви йдете вперед, а я триматимусь на відстані прямої видимості. Як раптом щось — прикрию… Слимаків тут, начебто негусто…